Мама 7 дітей у білорусі на знак протесту проти війни в Україні відправила лукашенку свій орден Матері

Мати сімох дітей українка Олена Яковишина на знак протесту проти війни надіслала в адміністрацію лукашенка наказ і орден Матері, яким її нагородили у 2019 році. У листі на ім’я президента республіки білорусь жінка пояснила, що він втратив її повагу і довіру як глава держави

«Ви надаєте територію для військ агресора, запуску ракет»

Олена Яковишина живе в білорусі, але є громадянкою України. Народилася вона в Миколаєві, освіту здобула в Київському національному університеті технологій та дизайну. У 17 літ дівчина гостювала у тітки в Мінську, тоді й зустріла своє кохання — Юрія, білоруса з українським корінням. Хлопець проходив строкову службу в авіаційній частині, після демобілізації пішов працювати в цивільну авіацію. Згодом молоді люди побралися, зараз подружжя Яковишиних виховує сімох дітей: їхнім синам 14 і 11 років, дочкам — 12, 9 і 5, а наймолодшим близнюкам 6 місяців.

Орден Матері Олена отримала, коли ще мала п’ятьох діток. Зізнається, що не сподівалася на таку відзнаку, адже не є громадянкою країни, лише має посвідку на проживання в білорусі, хоча всі її сини й доньки народилися тут. Грамота про нагородження підписана олександром лукашенком. «Тепер хочу повернути орден — мені така нагорода не потрібна», — пояснює пані Яковишина.

У листі на ім’я очільника держави жінка висловлює вдячність «білоруській землі і чудовому білоруському народу за їхню гостинність і підтримку, за доброту і турботу, які відчувала всі ці роки». Проте її обурює, що нині, коли її народ переживає біль і жахіття війни, яку розв’язала російська федерація, білоруський лідер не засудив агресора, як це зробив увесь цивілізований світ. «Більше того, ви надаєте територію білорусі для розгортання військ агресора і їхнього вторгнення на територію суверенної держави України, для запуску летальних ракет по моєму народу, по мирних містах», — написала Олена Яковишина у зверненні до лукашенка.

«Розуміли, що буде війна, тільки не знали точної дати»

В Україні в Олени є чимало родичів, які мешкають у Миколаєві та в Одеській області. Початок війни

24 лютого жінка згадує так: «Прокинулася о шостій ранку погодувати дитину, глянула на телефон — рідні пишуть, що їх обстрілюють. У мене був такий дивний стан: кого бомблять? Не могла повірити… Тоді шок… Моя молодша сестра живе біля військового аеродрому, вона добре чула, бо ж перше, що обстрілювали, — це аеродроми і військові бази».

Це не вкладається в моїй голові… Невже вони не знають, що відбувається в сусідній країні, яку бомбардують, де гинуть мирні жителі, діти, де люди ховаються в підвалах, де стільки біженців? Ніхто з педагогів не запропонував подбати про сусідню країну, зібрати допомогу тим дітям. Увесь світ підтримує Україну, а в нас — тиша.

Їй боляче навіть уявити, як мама і три молодші сестри спочатку сиділи в підвалі у Миколаєві, потім перебралися до бабусі в село, подалі від вибухів… Згодом рідні виїхали — тепер вони в Німеччині. Однак в Україні залишилися мужчини: «Чоловіки сестер, мої двоюрідні брати та племінники зараз у Миколаївській області, поблизу гарячих точок — Снігурівки, Вознесенська, вони розповідають страшні речі. Бабуся ж на Одещині, там трохи спокійніше», — ділиться переживаннями Олена. Зі своїми численними родичами жінка постійно підтримує зв’язок і знає, що ситуація напружена. Зрештою, каже, з тих пір, як почалася передислокація військ до кордонів, чоловік, як колишній військовий, розумів, що буде війна, тільки ніхто не знав точної дати.

Уже через 3 дні після російського вторгнення Олена Яковишина записала емоційне відеозвернення до всіх білорусів і керівництва країни із закликом не мовчати. А через місяць жінка зважилася на своєрідну акцію протесту — вирішила повернути орден Матері в адміністрацію президента, хоча родина усвідомлює, що наслідки можуть бути непередбачуваними. «Я постійно переживаю, що до нас прийдуть. Розумію: мій вчинок дуже красномовний, тож на нас можуть тиснути через дітей, але причепитися до нас складно. Ми відома багатодітна родина в Смолевичах, мене тут усі знають. Але ж знають і те, що наші діти доглянуті, добре вчаться, займаються в музичній школі, школі мистецтв. Тож я не боюся влаштувати так званий СОП («социально опасний поступок»)», — каже Олена.

«Не вкладається в голові, чому білоруси мовчать»

Пані Яковишина багато спілкується з учителями, вихователями, батьками інших дітей у школі та садочку і дивується, що більшість людей вдає, ніби нічого поганого не відбувається: «Це не вкладається в моїй голові… Невже вони не знають, що відбувається в сусідній країні, яку бомбардують, де гинуть мирні жителі, діти, де люди ховаються в підвалах, де стільки біженців? Ніхто з педагогів не запропонував подбати про сусідню країну, зібрати допомогу тим дітям. Увесь світ підтримує Україну, а в нас — тиша». Жінка з сумом констатує, що білорусь зараз не та країна, де можна виховувати дітей. Натомість сини й доньки Яковишиних знають про війну в Україні, не раз бачили, що їхня мати плаче через події на її Батьківщині.

Перед війною подружжя думало про переїзд в Україну. «Ми планували змінити місце проживання, вибирали будинок. Розглядали міста–супутники Києва: Бучу, Ворзель — ось тепер для нас це стало шоком! Варварство, відсутність моралі, жахіття. Переживаю, що буде ще гірше», — каже Олена і не може стримати сліз.

Надія АНДРІЙЧУК.
За матеріалами svaboda.org, motolko.help, polskieradio.pl.

Читайте також у нас: «Ґвалтували немовля: Зеленський розповів про випадки знущання з українських жінок та дітей російськими нелюдами».