«Пишаюсь чоловіком, та він для мене і без передсмертного подвигу був Героєм!»
«У день прощання з Олегом ворожий снаряд знищив нашу квартиру…»
«Завжди, коли він їхав із дому у службові відрядження, у нашій квартирі щось траплялось. То сусіди зверху затоплять, то щось зламається, то двері заклинять… Коли Олег пішов назавжди, житло було знищене ворожим снарядом… 28 квітня ми повинні були святкувати 4–ту річницю шлюбу — саме тоді буде 40 днів, як Олега немає з нами… Чесно? Я й досі не вірю та чекаю, коли він прочитає мої останні SMS–повідомлення», — не стримує сліз вдова Героя України Ганна Адамовська
«Олег був мені і за маму, і за тата, і за брата… А тепер я зовсім сама…». Фото із сайту арміяinform.
Майор Олег Адамовський загинув 12 березня 2022 року під час оборони Харкова. Група під його керівництвом, виконуючи бойове завдання, натрапила на ворожу засідку. Ціною власного життя майор прикрив відхід побратимів… Йому було всього 30. Соцмережі одразу вибухнули обіцянками помститись, словами «Герої не вмирають», патріотичними картинками. Лише молода вдова, попри сотні повідомлень підтримки, почувала себе абсолютно самотньою.
– Ми познайомились на Донеччині, коли я приїхала в гості до бабусі, – розповідає Ганна. – Наступного разу побачились аж 9 років потому, і Олег одразу запропонував мені переїхати до нього в Маріуполь, де він на той час служив. Уже за кілька тижнів ми жили разом. Це бездумне, амбіційне рішення виявилось найправильнішим у житті! Олег на той час уже був учасником бойових дій, часто їздив у відрядження та завжди переконував, що «все буде добре», і я йому вірила. Ми були такими щасливими: будували плани, зустрічались із друзями, подорожували, нам не снились жахи… Виявляється, найцінніше в житті — це обійми близької людини!
Олег мріяв бути професійним військовим ще з дитинства, коли уважно слухав розповіді батька про службу. Тож не дивно, що отримав червоний диплом у ХНУПСі, а згодом — численні бойові нагороди та медалі. Ганна завжди пишалась чоловіком та підтримувала, змінюючи гарнізони… Лиш у січні цього року, за два місяці до загибелі коханого, обережно запропонувала: «А може, ти звільнився б? Так неспокійно на душі…»
– Олег відповів рішуче: «Тобто звільнився? Якщо все добре – пацани, я з вами, а як погано – то я пішов, розбирайтесь самі?» – каже жінка. – Я й замовкла, хоч і дуже хвилювалась. Недаремно… У Харкові початок широкомасштабного вторгнення ми почули одразу. Олег сказав збирати речі та швиденько переїжджати до друзів в інший регіон. Та я залишилась, хотілось бути недалеко від коханого. Так нікуди й не поїхала.
Олег відповів рішуче: «Тобто звільнився? Якщо все добре – пацани, я з вами, а як погано – то я пішов, розбирайтесь самі?»
Ганна розповідає, що 24 лютого Олег захворів. Та хіба застуда із високою температурою може завадити офіцеру виконувати бойові завдання? Кілька уколів та таблеток — і вперед захищати країну!
– За день до смерті, – пригадує молода вдова, – йому вдалось несподівано на кілька годин вирватись до мене. «Смаж картоплю й обіцяй, що не плакатимеш, скоро буду!» Хто ж знав, що це наша остання зустріч. Приїхав худий, неголений, змучений… Все намагався поговорити про якісь банальні побутові речі, жартував: «От бачиш, просто нежить!» А я лиш просила берегтись, адже завжди знала, що він готовий пожертвувати собою заради інших…
12 березня день із самого ранку виявився нервовим. Магазин матері Олега обікрали. Ганна заспокоювала її: «Хіба це важливо? Головне, що син живий! А решта — такі дрібниці!»
– Олег теж устиг набрати маму, пообіцяти, що після перемоги усе відбудуємо, заробимо, буде ще краще… — розповідає жінка. — Увечері я відправила йому SMS: «Все добре?», та зробила помилку і замість «все» надрукувала «ме». Він так і відповів: «Ме добре!». Ось таке дурнувате повідомлення й стало останнім… Перед сном написала: «Набереш?». Та SMS не дійшло… Я писала кожні пів години, повідомлення залишались непрочитаними. Ближче до 22–ї мої численні SMS таки дійшли… Та тільки я трохи видихнула — подзвонив Артем, товариш Олега. Його слова «Олег загинув» завжди дзвенітимуть у вухах… Навіть не уявляєте, як кричала мати Олега, коли я їй сказала. Та й моє «Ми маємо бути сильними» звучало не надто переконливо, бо я виявилась зовсім не сильною…
Поховали Олега 15 березня на рідній Донеччині. Того ж дня ворожими снарядами було пошкоджено дім, де молодята будували плани, насолоджувались обіймами та почувались такими щасливими…
– Олег був мені і за маму, і за тата, і за брата… А тепер я зовсім сама… — зі сльозами промовляє Ганна. — Пишаюсь чоловіком, та він для мене і без передсмертного подвигу був Героєм!
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі майору Олегу Адамовському посмертно присвоїли звання «Герой України» (2 квітня 2022) та нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня (14 березня 2022).
Анастасія ОЛЕХНОВИЧ, АрміяInform.
Читайте також у нас: «Горохівський фермер зомлів, коли почув про смерть сина-воїна, який… ще почавить москалів! (Відео)».
