«Чуєте сигнал «повітряної тривоги»? Негайно в укриття!»
Що робити, коли вже байдуже на небезпеку
Вже другий місяць українці перебувають у стані постійної тривоги. Тривала активація нервової системи веде до виснаження і втоми, зниження пильності. Якщо спочатку, чуючи звук сирени, ми негайно шукали укриття, спускалися у сховища, то з часом усе більше людей починає ігнорувати сигнал небезпеки, продовжуючи займатися звичними справами
Ситуацію ускладнює ще й те, що психологічно мало хто був готовий до війни, тим більше до частих обстрілів, облоги, тривалого перебування у сховищах.
Реакції збайдужілості до небезпеки виникають внаслідок:
- Звикання. Сирени звучать десятки разів на день, проте обстрілів чи ракетних ударів на своїй території люди не чують, не бачать вибухів. Тому вже з’являються легковажні виправдання, на кшталт «Скільки разів уже лунала тривога, а нічого не відбувається, тож можна не реагувати».
- Втоми і виснаження. Тривале перебування у стані тривоги веде до зниження захисних сил організму. Виникає втома, яка зменшує протидію небезпеці. З’являється відчуття, що просто нема сил бігти у сховище.
- Апатії. «Станеться те, що має статися, від мене нічого не залежить». Ми спостерігаємо багато горя, страждань, але є й випадки щасливого неочікуваного порятунку, тому може видаватися, що не варто й пробувати докладати зусиль.
Ми спостерігаємо багато горя, страждань, але є й випадки щасливого неочікуваного порятунку, тому може видаватися, що не варто й пробувати докладати зусиль.
Зрідка можливі й інші:
- Переоцінка сил, власного досвіду, «безтурботність» — «Зі мною нічого не трапиться», «Я вмію поводитися у небезпеці». Так говорять люди, чия професія у мирному житті була пов’язана з ризиком, забуваючи про те, що сьогодні маємо справу із небезпекою зовсім іншого рівня.
- Схильність «бути як всі»: «Інші не ховаються, і я не буду». Навіть у стресових ситуаціях ми намагаємося подобатися оточенню.
Та наразі саме пильність та реагування на небезпеку потрібні для того, щоб:
- Вижити самому й допомогти вижити близьким.
- Не просто зостатися в живих, а зберегти сили, аби працювати, бути корисним, усвідомити, що після перемоги знадобиться багато зусиль для відновлення того, що було зруйновано.
- Бути прикладом для оточення, адже в небезпеці діти та люди старшого віку часто розгублюються і не можуть швидко зорієнтуватися, тому діють за підказкою, порадою або наслідуючи дії тих, хто поряд і кому довіряють.
За матеріалами tsn.ua, телеграм–каналу «Психологічна підтримка».
Читайте також у нас: «Дмитро Ярош: «російська недоімперія має бути знищена»».
