«Трупи так смердять. Вони там були скрізь».
До сліз: «Я не вірю більше в Бога… Я померти хочу... і не можу»
Сповідь евакуйованої з Маріуполя 16-річної Каті, яку опублікувала у Facebook відома волонтерка Віра Хвуст
«Знаєте те почуття, коли боляче? Я колись закохалася у хлопця, а він у мене ні, і я думала, що це боляче. А виявилося, що боляче бачити, як твоя мама помирає в тебе на очах. А братик усе до неї підходить і каже: «Мамочко, не спи, ти замерзнеш». І ми ніколи не потрапимо на її могилу. Вона так і залишилася у сирому та темному підвалі. Ми ходили в туалет, спали, їли залишки їжі у тому ж підвалі.
А якось дядько Коля упіймав голуба, це був, напевно, п’ятий чи шостий день, і ми його засмажили і їли. А потім ми всі блювали.
Мама трималася до останнього, за 3 дні до нашої евакуації вона померла.
Я сказала братові, що вона міцно спить і її не варто будити. Але, здається, він усе зрозумів. Зрозумів ще коли померла наша сусідка, а ми не могли її винести і вона почала пахнути. А потім стало тихо, і дядько Коля її виніс і сам підірвався на розтяжці. Мама дуже плакала. Після смерті тата дядько Коля був найближчою людиною.
…Трупи так смердять. Вони там були скрізь. Я братові зав’язала очі маминим шарфиком, щоб він цього не бачив. Поки ми бігли – мене кілька разів мало не знудило.
Я не вірю більше у вашого Бога. Якби Він був, ми б так не страждали. Моя мама ніколи, чуєте, ніколи не робила нічого поганого. Вона не залишала дядька Колю на ніч навіть в іншій кімнаті, поки вони не одружилися. Вона ходила в храм і часто сповідалася, і я. Дядько Коля навіть курити покинув, щоб мама не нервувалася, що це гріх. А ваш Бог узяв та забрав її. Мені там батюшка щось казав, що мама нестиме служіння Богові, тільки краще б вона несла служіння тут, виховуючи нас.
Я не вірю більше у вашого Бога. Якби Він був, ми б так не страждали. Моя мама ніколи, чуєте, ніколи не робила нічого поганого.
Я ненавиджу Росію. Мій рідний дядько там. Знаєте, що він мені сьогодні сказав по телефону? «Катя? Яка ще Катя? Дівчинко, я вас не знаю. Яка війна, яка Катя?». А потім написав із «лівого» номера: «Катрусю, не пиши мені. Для мене та моєї родини це небезпечно. А маму вже не повернути».
Я ненавиджу їх! То ж була його рідна сестра! Як так можна?!
…Знаєте, я думаю, що повернуся до Маріуполя. І житиму на тому ж місці. І щоразу, в один і той же день спускатимуся в підвал нового будинку і кластиму квіти.
А ще страшно, коли діти плачуть, а не можна. Не можна, щоб чули. Ці виродки знаходили людей у підвалах та вбивали. Ті, хто вижив, говорили, що російські військові могли зґвалтувати і дітей, і старих, і навіть трупи.
Якщо Бог є, то чому Він це допускає?
Я жити не хочу. Нас зараз розділять, мабуть. І я, можливо, не побачу свого брата. Навіщо? Навіщо цей путін нас рятував? Ми ж добре жили, навіть машину купили. Дядько Коля обіцяв мене навчити водити. Вони навіть її спалили. І квартири нема. Я хочу померти… і не можу.
…Обійміть своїх дітей! А то вас не стане, і вони не пригадають ваш запах. Якщо я витримаю і потім у мене будуть діти – я їх обійматиму цілодобово…»
Читайте також у нас: «Юрій Бутусов: «Ніякі перемовини вже неможливі до нашої перемоги на фронті»».
