Тут працюють з душею й без спочинку!
Коли волинські куми беруться за тушонки, то російським оркам точно біда
Мешканки Підгайцівської громади Луцького району щодня закручують у банки 20 кілограмів м’яса, а ще ліплять незліченну кількість пиріжків та сушать сухарі. Усе — для перемоги
– Ви знаєте, жінки, які приходять на нашу кухню, у перший же день кажуть, що тут можна відпочити, — усміхається Ольга Гроголь, — немає можливості телевізор дивитися й нервувати, а головне — знаєш, що ти робиш дуже потрібну справу для армії.
Ольга – власниця ресторану в Луцьку. Тепер на кухні її закладу готують не вишукані салати чи десерти, а сушать сухарі із чорного хліба, ліплять і смажать пиріжки з горохом чи пшоном і тушкують м’ясо в півлітрових банках — по 200 слоїків на день. Жінка пригадує, як починали:
– Ми, куми й подруги, купували продукти й працювали кожна на своїй кухні, а тоді звозили зготовлене в обумовлені місця. В якийсь момент нам уже потрібні були більші масштаби, то ми й об’єдналися на моїй ресторанній кухні, де є простір і необхідне обладнання. Зійшлися куми, подруги, свахи — до семи жінок збиралося. Дуже підтримав і отець Іван з нашої Михайлівської церкви в Підгайцях, бо ж віряни збирають кошти на продукти, а їх постійно потрібно. Та й волонтери підключилися.
Тепер на кухні її закладу готують не вишукані салати чи десерти, а сушать сухарі із чорного хліба, ліплять і смажать пиріжки з горохом чи пшоном і тушкують м’ясо в півлітрових банках.
Господиня каже, що від початку роботи її кухня ще жодного дня «не спочивала» завдяки чіткому плануванню:
– У нас справжня виробнича лінія: накладаємо м’ясо на тушонки, і поки вони печуться — сушим сухарі, чистимо цибулю й моркву на нові порції. З 10–ї до 17–18–ї години тут усе кипить. А потім уже я роблю замовлення на наступний день, бо ж досвіду вистачає, звітні чеки висилаю… Ми дуже дружні, допомагає також дівчинка, яка з Києва виїхала. Зібралися лише ті, хто сам вирішив для себе, що йому важливо тут працювати. А ще скільки людей нам допомагає! І коштами, і передають банки, кришки, олію, горох, пшоно — усе це постійно потрібно поповнювати, і я щиро вдячна усім небайдужим!
– Ліпимо пиріжки і, звичайно, переговорюємося: то про наших переселенців, як їм тут живеться (бо ж маємо навіть з Маріуполя), то новини з передової оцінюємо. І, ясно ж, про нього, про путіна, мова заходить: коли він уже… разом з усім своїм оточенням!
Оксана КОВАЛЕНКО.
Читайте також у нас: «Красуня-рівнянка не змогла терпіти наругу і взяла у руки снайперську гвинтівку».
