«Деякі газети реальність трохи підмальовують. А «Волинь» — то правда»
«Часто односельчани, кому прийшла черга череду пасти, просять почитати ваші газети»
Жителька села Погіньки Ковельського району Валентина Щесюк (на фото), якій дістався наш подарунок* — 1000 гривень, — з числа тих шанувальників друкованого слова, які передплачують усі чотири наші видання. Як сама каже, має повний комплект
Валентина Петрівна родом із села Ломачанка Ковельського району. Вивчилася на вчителя початкових класів у Луцькому педагогічному училищі. Понад двадцять п’ять років учила молодших школярів, хоч заочно одержала й диплом математика в Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки. А погінькинською стала, бо заміж вийшла сюди.
– Любов до «Волині» – це вже родинне, – сказала жінка, коли мова зайшла про її читацький стаж. — Батьки передплачували вашу газету (колись це була «Радянська Волинь»). А вже у своїй сім’ї сама постійно виписую її.
Особливим компліментом на адресу улюбленого видання є ось ці слова Валентини Петрівни:
– «Волинь» – то правда. Справедливість… Оскільки передплачую й інші газети, то можу порівняти: є такі (не називаю, щоб не робити комусь антирекламу), в яких реальність трохи «підмальована».
Жінка розповіла, що, працюючи багато літ у школі, окремі публікації «Волині», зокрема на історичну тематику, використовувала і в своїй роботі — для позакласного читання, на виховних годинах. Пригадала таке:
– Років десять тому була надрукована стаття «Святі місця, де відпускали гріхи», в якій ішлося про цікаву пам’ятку в селі Погіньки — стовп із колоною, увінчаний скульптурою, який, як припускають дослідники, був споруджений у XVIII столітті. Згадувався і монастир, який існував у селі (в ті часи воно називалося Пугіні). Сама з інтересом прочитала й учням розповіла та показала свідків давнини: і стовп, увінчаний скульптурою, і залишки муру біля нашої церкви, яким був оточений монастир. Вирізка з цим матеріалом досі в мене зберігається, як і багато інших, які мене особливо зацікавили.
Я ж і без подарунка буду виписувати вашу газету, бо як без неї…
Щоб не бути голослівною, Валентина Петрівна приносить свій домашній архів, який роками збирає, й розповідає:
– І життєві історії мене цікавлять, і природа та погода, господарські поради… Паску, наприклад, печу за рецептом, який теж з «Волині» взяла.
Про інші наші видання жінка каже:
– Не кожен може виділити кошти із сімейного бюджету на передплату. То вже стало моїм правилом — прочитала й роздала односельчанам. Влітку, зокрема, ті, кому прийшла черга череду пасти (а на вигоні день дуже довгий), самі питають, чи не дам що почитати. Звичайно, дам…
Сім років тому Валентина Петрівна, заробивши потрібний стаж, вийшла на пенсію. Про себе говорить, що вона — колишня вчителька. Але це той випадок, коли доречно сказати: колишніх педагогів не буває. Такий висновок напрошувався з нашої розмови: людина, яка обрала цей шлях — «сіяти розумне, добре, вічне», за складом мислення уже не міняється навіть тоді, коли не приходить до учнів у клас. Вона залишається такою ж допитливою, зацікавленою усім, що було, є й буде. Тож приємно, що саме цій нашій читачці дісталася 1000 від «Волині». До речі, жінка, одержавши гроші, сказала:
– Колись, як ми з чоловіком ще хазяйнували на землі (коня й навіть три корови тримали), то хотілося виграти тракторця чи бичка. Посилала не раз передплатні квитанції в редакцію, але не діставався мені такий привабливий приз. Не засмучувалася — за інших, кому пощастило, раділа. Я ж і без подарунка буду виписувати вашу газету, бо як без неї…
* Під подарунком мається на увазі придбання товару за 0,01 гривні.
Читайте також у нас: «А вони казали – ШАРОВАРЩИНА... (Відео)».
