Чому Борис Джонсон став моїм улюбленцем?

…звірствами, яких світ давно не бачив

Ще ніколи за майже 23 роки роботи в редакції «Волині» не було так важко писати. Хоч і тем вистачає, і фактажу не бракує. Немає натхнення? Так! Бо в душі утворилася порожнеча від негативних емоцій – глибокого болю, жалю до постраждалих, вина яких лише в тому, що вони – українці. І лютої ненависті до потвор у людській подобі, котрі непрохано прийшли на нашу землю.

У ранковій стрічці фейсбуку – жахливі повідомлення та фото зруйнованих міст біля Києва – Бучі, Гостомеля, Бородянки, Ірпіня. Ці знімки обійшли провідні світові ЗМІ й змусили планету здригнутися. Хіба може здоровий глузд сприйняти те, що не вкладається в жодні уявлення про людяність? Сотні кричущих фактів, які після звільнення населених пунктів відкрилися військовим і журналістам: застрелені в потилицю цивільні зі зв’язаними за спиною руками, роздягнені, зґвалтовані на очах у дітей та вбиті жінки, яких намагалися потім спалити, братські могили із сотнями замордованих українців, розстріляні в авто мирні жителі з дітьми, тіла заручників, скинутих у водопровідні колодязі, руйнування житлових та громадських будівель. Рашисти безжально нищили все, вбивали всіх, хто їм траплявся на шляху. Серце стискається в грудях, хочеться кричати з відчаю, не можу спати, важко працювати…

Подібний стан переживала дев’ять років тому, коли зненацька не стало моєї 24–річної дочки. Тоді світ рухнув. Повернутися до життя допомогли рідні, друзі. Тепер, знаю, таке переживають мільйони наших співвітчизників.

Подібний стан переживала дев’ять років тому, коли зненацька не стало моєї 24–річної дочки. Тоді світ рухнув. Повернутися до життя допомогли рідні, друзі. Тепер, знаю, таке переживають мільйони наших співвітчизників.

Однак разом із невимовними стражданнями їх об’єднує рішучість, сила й усвідомлення того, що зло мусить бути покаране.

Щоранку в центрі мого рідного міста, на майдані Незалежності, звучить Гімн України. Я бачу, як усі перехожі на мить зупиняються, і самій хочеться перехреститися й проказати «Отче наш…». Вірю, що Всевишній чує наші молитви. І знову плачу: рашисти вдарили ракетами по вокзалу у Краматорську – 57 людей загинули і більше сотні отримали поранення.

…тим, що зрадники білоруси вже не побратими

Тепер ранок, день і паузи між щоденними обов’язковими справами заповнені переглядом оперативних зведень про ситуацію на фронті й усім, що пов’язане з війною. І в потоці цієї інформаційної лавини так хочеться відловити щось позитивне й обнадійливе. Хоча б оце.

Днями між Нововолинськом та Ніжином, що у Чернігівській області, було укладено меморандум про партнерство, який підписали мери двох міст — Борис Карпус і Олександр Кодола. В такий непростий час вони протягнули один одному руку допомоги, а після перемоги планують разом розвивати свої громади, створювати нові спільні ініціативи й працювати на відбудову країни.

Мер Ніжина наголосив: дуже символічно, що ця угода підписана саме зараз, коли їм потрібна особлива підтримка, й подякував, що нововолинці не побоялися приїхати в регіон на лінії фронту, де відбуваються часті обстріли. Підписання цього документа стало ще одним свідченням того, що Україна єдина — від Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня.

А буквально за день перед тим нововолинський міський голова разом із депутатами ініціював розірвання договору про співпрацю з білоруськими Барановичами, з території якого ворожі літаки бомбили мирне населення України. Це місто ще з 2003 року входило у перелік дванадцяти закордонних населених пунктів — партнерів шахтарського Нововолинська. Скільки разів делегація «дружньої» білорусі приїжджала в Нововолинськ, де їх зустрічали хлібом–сіллю. До речі, мерія шахтарського міста написала колишнім побратимам лист–звернення із закликом припинити брати участь у цій війні… Але вони відмовчалися. Як зрадники…

…заспокійливим від Бориса та Ірини

Коли читаю чергову інформацію про британського прем’єра, тепліє на душі. Останнім часом для мене він став одним із найпривабливіших чоловіків на планеті. Таки направду справжній друг пізнається у біді.

Щоразу Борис Джонсон демонструє чітку й зрозумілу позицію щодо воєнних дій в Україні. Він з перших днів рашистського вторгнення закликав негайно забезпечити нашу країну необхідною зброєю. Британський прем’єр нещодавно заявив, що путіну не вдасться зламати дух українського народу, а Британія ніколи не вагатиметься в підтримці своїх друзів. Він не має жодного сумніву: коли скінчиться час страждань, Україна відродиться і знову посяде своє місце серед вільних і суверенних держав. Ну як його не поважати?

Матеріал готувала, коли ще не було повідомлень про те, що Джонсон зважився на такий сміливий крок і приїжджає у воєнний Київ. Цим він викликав захоплення і повагу у ще більшої кількості українців, продемонструвавши, що Україна стала символом свободи, де зосереджена боротьба між добром із злом.

Британський прем’єр нещодавно заявив, що путіну не вдасться зламати дух українського народу, а Британія ніколи не вагатиметься в підтримці своїх друзів.

Захоплююся також уродженкою Нововолинська Іриною Конєвою, яка працює в Комітеті з питань економічного розвитку Верховної Ради України і яку маю за честь називати своєю близькою приятелькою. Від початку війни й дотепер вона перебуває в столиці. Сина відправила на Волинь, де є батьківська квартира, а сама залишилася. На це мала власні аргументи: всі не виїдемо, треба комусь бути в столиці. Верховна Рада збирається, комітети проводять засідання. А вона працює над прийнятими документами, вважаючи це своєю найважливішою роботою на цивільному фронті.

Крім того, коли почалися обстріли Києва, Ірина підтримувала сусідів у під’їзді, облаштовувала укриття, де ховалися від вибухів. Як тільки відкрили поблизу магазин і в ньому не вистачало продавців, допомагала розраховувати людей, які стояли в кілометрових чергах, розфасовувала фрукти, викладала товар на полиці. Ірина із захопленням розповідає про чітку й злагоджену діяльність місцевої тероборони, патрульної служби, роботу мера Віталія Кличка («навіть сміття щодня прибирають!»). Інформувала мене, чи вцілів від орківських бомбардувань район, де розміщена квартира мого племінника — їй із 16–го поверху добре видно. З нотками оптимізму повідомляла, що в місто повертаються кияни.

Я кілька разів запитувала у неї, чи страшно під час вибухів. Каже, справжній жах пережила під час бомбардування крилатими ракетами «Іскандер» Броварів, яке довелося спостерігати. Зараз до всього ставиться спокійно. І коли впродовж сорока днів чую за сотні кілометрів її приємне, умиротворене «Добрий вечір», утверджуюся у вірі, що перемога буде за нами. Бо коли міцний і надійний тил, то й армія стає сильнішою.

Читайте також у нас: ««Ідіть н***й з вашим руськім міром»: воїни ЗСУ записали свою версію хіта «Гуси» від Wellboy (Відео)».

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.