«Мамо, візьми трубку…» – другу годину просить жінка у підвалі багатоповерхівки, вперто і глухо, не припиняючи вірити в чудо…

Стоїш із плакатиком «no war» як індульгенцією за те, чого уже не відвернути: війну не зупинити,

як яскраву артеріальну кров із відкритої рани –

вона тече, доки не вб’є,

заходить у наші міста озброєними людьми,

розсипається ворожими ДРГ у внутрішніх дворах,

ніби смертельні ртутні кульки, що їх уже не визбирати,

не повернути назад, хіба що вистежувати і знешкоджувати

цим цивільним менеджерам, клеркам,

айтішникам і студентам,

яких життя не готувало до вуличних боїв, але війна вчить

в польових умовах, на до болю знайомій місцевості, наспіх

в тероборону спершу беруть чоловіків із бойовим досвідом,

потім уже навіть тих, що мають за плечима

тільки Dune і Fallout,

ну і ще короткий майстер-клас із приготування

вибухових коктейлів від знайомого бармена.

В найближчому нічному клубі сплять діти, плачуть діти,

народжуються діти у світ,

тимчасово непридатний для цього.

У дворі на дитячому майданчику варять протитанкові їжаки

і розливають смертельні «напої» — сімейним підрядом,

цілими родинами, які нарешті спізнали радість спілкування

і злагодженої колективної праці — війна скорочує відстань

від людини до людини, від народження до смерті,

від того, чого ми собі не бажали –

до того, на що ми виявилися здатні.

У дворі на дитячому майданчику варять протитанкові їжаки і розливають смертельні «напої» — сімейним підрядом, цілими родинами, які нарешті спізнали радість спілкування…

Читайте також у нас: ««Її лице було схоже на поле битви»​».

«Мамо, візьми трубку…» — другу годину просить жінка

у підвалі багатоповерхівки,

вперто і глухо, не припиняючи вірити в чудо,

але мама її поза зоною досяжності, у тому передмісті,

де панельки склалися, як дешевий конструктор,

від масованих ударів, де вежі зв’язку ще вчора

перестали зв’язувати, де світ розірвався на «до війни» і «після»

вздовж нерівного згину плакатика «no war»,

який ти викинеш у найближчий смітник,

ідучи із протестів додому, російський поете.

Війна убиває руками байдужих

і навіть руками бездіяльних співчутливих.

Галина КРУК, поетка, літературознавчиня, перекладачка.

Читайте також у нас: «У росії зазнала переслідувань... «теща Зеленського» (Фото, відео)​».