Дочка нардепа з чоловіком наступного дня після вінчання взяли в руки автомати (Фото)

«Я не знаю, що буде завтра, але хочу бути з тобою… Завжди»

Про цю подію повідомив на своїй фейсбук–сторінці політолог, журналіст, народний депутат від «Європейської Солідарності» Володимир Ар’єв. Його пост про особисте — ніби те, що стосується тільки його родини. Але це «особисте» не залишає байдужим нікого, бо в ньому — український дух. Прочитайте подальші рядки і пересвідчитеся в цьому:

«У мене були сльози на очах. Ні, не від війни. Моя з Наталкою Фіцич донька Ярина Ар’єва вирішила сьогодні повінчатися зі своїм коханим Святославом Фурсіним. Наступного дня після вінчання молодята записалися в тероборону столиці. Хай вас Бог береже, діти! Донечко, я знав, що ти виростеш патріоткою та захисницею і чоловіка собі обереш такого ж. З такими, як ви, Україна переможе орду». Володимир Ар’єв зауважив, що свято вони відзначать разом із перемогою над ворогом.

 Так само зворушливо висловилася з приводу заміжжя дочки на фейсбук–сторінці й Наталія Фіцич: «Перемогла любов, а не війна. Збиралися одружитися в травні — у плани вдерлася війна. Діти попросили повінчатися сьогодні, бо невідомо, що буде завтра. Звісно, ми з Володимиром Ар’євим готувалися до іншого весілля. А вийшло так особливо, що сльози котилися. Все наче саме склалося. І рушники знайшлися колись кимось подаровані, і отець Михайло нагодився з фотокамерою, і навіть група CNN. Хіба обручки мідні, якими заручилися, — купити щось краще зараз у Києві нереально. Вінчання у перший день війни. Як воно є. Та попри все, діти, будьте щасливі!».

Щиро, аж до сліз, написала про своє заміжжя сама Ярина Ар’єва: «Ми із Святославом Фурсіним повінчалися в перший день війни. Я не знаю, що буде завтра, але я хочу бути з тобою. Завжди».

Особливі й коментарі до згаданих постів. Як мовиться, вони на часі. Ось лише декілька з них: «Нехай сили добра бережуть молодят і наших захисників! У нас чудовий народ, сильний і мужній, яким варто пишатися…», «Боже, допоможи їм і нам усім! Слава Україні!», «Серце розривається за таких дітей. На їхню долю випало стільки випробувань…», «Разом отримали зброю — повага до таких дітей». І приємне здивування викликали ось ці слова, адресовані молодятам (тут уже й прізвище пишу, бо вони належать волинянці Ніні Голядинець): «Моє тихе вітання із Шацького краю. Щоб у коханні прожили велике життя. Божого благословення. Буде затишшя — приїжджайте на Волинь». В них — несхитна віра в те, що все буде добре. І наш волинський, знаний в усій Україні Світязь, інші озера Шацького краю літньої пори потішать відпочивальників.

«На вході до храму їм воркували голуби, а на виході зустріли сирени повітряної тривоги»

Повінчалася пара у Трьохсвятительському храмі, що на дзвіниці Свято–Михайлівського Золотоверхого монастиря. На фейсбук-сторінці ПЦУ читаємо: «Украй важливо продовжувати опиратися страху, жити в надії на Господа та шукати приводу для радості навіть у найтемніші часи. Тому всією родиною помісної Православної церкви України вітаємо молоду сім’ю Ярини та Свято­слава, які нині обвінчалася… На вході до храму їм воркували голуби, а на виході зустріли сирени повітряної тривоги. Нехай Господь благословить це молоде подружжя! Продовжуймо бути мужніми, молімося за нашу державу, наш народ та захисників».

Донечко, я знав, що ти виростеш патріоткою та захисницею і чоловіка собі обереш такого ж.

… Ярині Ар’євій у цьому році буде 22. Вона навчалася в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Нині є депутатом Київської міської ради (працює в комісії з питань охорони здоров’я й соціальної політики). Це — загальнодоступна в інтернеті інформація. А ось у телефонній розмові пані Ярина на наше прохання коротко розповіла історію їхнього зі Святославом кохання. Її майбутній чоловік народився у Львові, хоч багато років жив у Криму. А познайомилися молоді люди у Києві на Майдані. Це було 2 жовтня 2019 року під час мітингу–протесту проти формули Штайнмаєра. Зустрічалися, а рівно за рік до вінчання Святослав освідчився — запропонував коханій руку і серце. Дівчина відповіла згодою. Пара готувалася до весілля, яке мало відбутися в травні — в день Святого Юрія. На 14.30 1 березня була призначена реєстрація шлюбу. Війна пришвидшила цю подію…

«Мій найближчий друг. Моя сила. Моя опора»

А завдяки сторінці в соцмережі Ярини Ар’євої можна простежити за подіями й емоціями, якими сповнені дні наших героїв. 27 лютого Ярина поміняла у фейс­буці головне фото — на ньому вони удвох із чоловіком. А підпис такий: «Мій найближчий друг. Моя сила. Моя опора»

Цього ж дня на сторінці Ярини читаємо: «Блаженні ті, що плачуть, бо вони утішаться. Мій найрідніший Svyatoslav Fursin повернувся живий і здоровий. Не знала, що бувають сльози радості. Зустріла щойно чоловіка, що був у його роті. Називаю позивний, то кладе руку мені на плече і каже: «Ви зробили правильний вибір в житті».

Тут же Ярина Ар’єва подає слова й свого коханого: «Повернувся із завдання втомлений, але задоволений своєю роботою. Маю чудовий взвод, з яким вже добре спрацювалися. Не спав дві доби, але тримаюся… Як тільки приїхав, подзвонив дружині, вона побігла мене зустрічати. Розплакалася від радості. Знаю, що, відстоюючи мою землю, маю надійного друга, котрий турбується про мене. Люблю тебе, Ярина Ар’єва!»

А ось якою подією й думками поділися молода жінка 1 березня: «Про Бога, віру і взаємну підтримку.

Вибігла вчора в магазин і познайомилася там із одним священником. Розговорились, і я спитала, чи працює церква, в якій він служить. На що отримала ствердну відповідь. Пообіцяла забігти за молитовником, адже дні, коли чоловік їхав на завдання, були морально дуже тяжкими, і я сильно переживала за нього. Так і прийшла до молитви. Спершу переписала на листок паперу 90-й псалом, і, коли чоловік повернувся, вклала його в нагрудну кишеню куртки Святослава…»

Через декілька днів ще таке одкровення:

«У Київській міській раді мало бути пленарне засідання… Пишу, сидячи на підлозі з автоматом на колінах, бо його присутність поряд трошки заспокоює. Знаєте, як то співалося в піснях, що шабля козаку як жінка, так і я сама іноді звертаюся до зброї, як до живої істоти. Це дивно, напевне…

Була тривожна ніч, коли всіма думками і молитвами зверталася до мого чоловіка, який знову поїхав на завдання. Молюсь і чекаю від нього хоч якоїсь вісточки зараз. Натомість — найдовший і найскладніший тиждень, який тривав, як ціле життя…».

А цей пост — про те, що сьогодні най­омріяніше для всіх нас: «Виходжу я на вулицю і завмираю в зачудуванні: вперше бачу веселку від світла місяця. Пам’ятаю, перед самою війною над Києвом з’явилася веселка, що в лютому є дивом. Так вона була ще й подвійною тоді. І зараз — знову, лише ще дивніша. Впевнена, це знак, що наша перемога вже дуже близько».

Читайте також: Закрита школа у волинському селі тепер стала гуртожитком для десятків переселенців (Фото)