«Я не знаю, якою послідовністю слів розповісти про це…».
Валентинка для дорослих: історія для душі
Поки розчиняється цукор у моїй каві, я думаю про те, що, на жаль, ніколи не бачила валентинок для дорослих. Отаких, щоб на них не було намальовано котиків–зайчиків–амурів і написано якихось максим на кшталт «вічного кохання», «кохання, сильнішого за смерть», «моєму єдиному», «моїй половинці» і «твоя назавжди». Ну чи банального «Тобі!» або «Для тебе!»
Взагалі валентинки мені нагадують екзотичних метеликів — яскравих і приречених. Живуть не в своїх широтах недовго і лише у спеціально створених умовах.
Я не знаю, що має бути написано на валентинці для дорослих.
Якими словами розповідають про кохання?
Люди вигадали стільки слів, які, сказані, звучать, як неправда.
Занадто голосні.
Занадто беззахисні.
Хіба шепотіти…
Ми ж дорослі.
Ми знаємо, що слово «назавжди» нічого не означає.
Присвійні займенники нічого не означають. «Мій–моя», «твій–твоя».
Ніхто в світі не чийсь.
Усе твоє «назавжди» – це тут і зараз, бо твоє «завтра» тобі не належить.
Усе твоє «назавжди» – це тут і зараз, бо твоє «завтра» тобі не належить.
Ще менше тобі належить «завтра» чиєсь.
Просто буває затишно в чиїхось обіймах. Просто біля когось відчуваєш себе справжньою.
Викристалізовуєшся в кращу версію себе.
І хтось теж біля тебе – справжній, і з тобою разом росте.
Спільна подієвість, спільний напрямок. Відчуття «своєї людини» поряд.
Справжнє – воно завжди на плюс.
У цьому нема «повинен», нема недосказаності і страху.
І це зовсім не про те, як когось «знайти і втримати» чи «відбити».
Не про «не можу без тебе».
Не про половинчастість.
Я не знаю, якою послідовністю слів розповісти про це.
…«Посміхнись. Я люблю, коли ти посміхаєшся».
Може, це саме те, що я написала б на валентинці.
Дивна така заведенція — дарувати метеликів…
Наталка МУРАХЕВИЧ, оповідання із серії #поки розчиняєтьсяцукор.
Читайте також у нас: «Як кохання волинян потрапило на сторінки Книги рекордів України».
