Волиняни, цьогоріч садімо на городі й для тих, по чиєму полю їздять танки

… зі здатності українців сміятися, щоб не плакать

Благо, що орківські пропагандисти регулярно підкидають якісь несусвітні твердження, які видають мало не за наукові теорії. Ще не встигли ми натішитися з небезпечних польотів бандерогусей, як почули про український борщ, який зумів позбавити сну кремлівську нечисть. Навісна тітка на прізвище Захарова дуже бідкалася, і то не з кухні, а з високої трибуни, що треба було ж вчасно цю страву в українців юридично відібрати. Певно, підриває денацифікацію. Українські ж господині собі в борщ наплювати не дадуть: як почули те стогнання, готувати його, судячи з фотозвітів, стали ще частіше й зі ще більшим запалом. Навіть радикалізували назву. Ось як мудро підсумувала одна з нас: «Наварила 8 літрів екстремізму й нацизму! Нацизм виявився таким смачним, що з’їли по дві тарілки. Гаряча зброя і нацистський дух у хаті!».

…з того, що є кому підіймати нашу калину

Віднедавна моє серце з’єдналося з піснею «Ой у лузі червона калина». Наче влилася в судини. Певно, навчила чути її війна. Як усі, читаю новини — ​у душу й мозок впинаються тисячі голок про насильницьку загибель незнайомих, але все одно рідних людей моєї країни. І буває таке, що десь позад того раптом починає звучати: «А ми тую калину підіймемо…». Не знаю, як воно працює, та пов’язую зі спогадом. 1991 рік: коли на одному з концертів у луцькій «Просвіті», присвячених Україні, залунала ця пісня, то піднялися всі, хто був у залі. Стояли молоді, середнього віку, сиві старенькі — ​багато хто з них витирав сльози… Усього ще не розуміла, зате добре відчувала… Стільки страждань — ​і калина нарешті випустила бруньки! А що тепер з частиною її гілок? Мусимо дбати про живі, бо інакше ніяк…

Віднедавна моє серце з’єдналося з піснею «Ой у лузі червона калина». Наче влилася в судини. Певно, навчила її чути війна.

І добре, що ми не самотні: прості люди по всьому світу відчувають глибину того болю, якого завдали нам росіяни. (Мала нагоду спостерігати за обличчям німця, коли він дивився новини з України, створені журналістами його країни. Іноземець, який до війни мало що знав про нас, страждав, дивлячись на Бучу. Тепер вирішив прихистити наших біженців. Таких, як він, багато у різних країнах). Справжні люди, звичайні, не посадовці, не олігархи, тиснуть на свої уряди, а ті мусять пристосовуватися до електорату…

Ми не самотні! Син славнозвісного Джона Леннона недавно публічно заспівав пісню про мир «Imagine». Виконав її, щоб допомогти зібрати гроші для України, хоча раніше поклявся, що вона прозвучить тільки у випадку кінця світу. Думаю, він не порушив клятву, бо при такому рівні розвитку цивілізації те, що коїться в нас, протиприродне нормальному людському світу. Випробування на людяність… То, впевнена, нашу калину мусять тримати і ті мудрі, хто не з України.

…з того, що люди закликають одне одного збільшувати городи

Це так гріє й підтримує, це нам під силу… До цього спонукають ще й весна, й наші гени. Ну і війна. Моя добра знайома, ріелторка за професією, поширила дуже влучне звернення: «Друзі, хто має городи, садіть всього стільки, скільки зможете, бо якщо ви потім поділитесь картоплинкою чи огірком з тими, на чиєму городі їздять танки, то теж буде наша велика перемога! На війні немає маленьких справ!».

 Підтримую цей заклик обома руками! Тепер саме час втілити ту потребу українця, над якою самі ж іронізуємо щовесни, цитуючи не одну господиню чи господаря: «А отам я ще бурячки посаджу». І таки ж не забуваймо саме про бурячки! Святий овоч для нашого святого українського борщу.

Читайте також у нас: «Думали, що волинянин загинув... А він став грозою рашистів».