Добро кордонів не знає.
«А де на німецькій карті війна проти України?» Колонка мами 4 дітей
Так сталося, що цього року ми з моїми меншими дітьми святкуватимемо аж два Великодні. Спочатку «німецький» з друзями цієї країни, які запросили нас пожити без «тривог», а потім знову з ними, але свій
Ми втрьох із 13-літньою донечкою та 5-річним сином, звісно, вимушено пірнули в спільноту іншої країни. (Німеччина – в списку активних помічників Україні: дають зброю, гуманітарну допомогу й приймають переселенців, організовуючи безплатний проїзд, поселення, фінансову поміч). Жити на чужозем’ї непросто, бо все не як удома («не тая мова, не тії слова»), однак налаштовуємося на цікавий досвід.
Нас приймає молода пара з двома дітьми. Мимоволі відзначаю, що вони діють геть так, як би робила я: допомагають, підказують, пригощають, показують містечко. Ми заходимо у парк і вивчаємо на карті, де що є. А мій хлопчик тим часом цікавиться, де ж на ній війна росії проти України? (Звідкілясь він також знає, що путін «друг Гітлера»). Ми говоримо про те, що у цій країні війни нема і що ці наші друзі своїми добрими вчинками допомагають нам перемогти у ній в нашій державі.
Минулої неділі німецька сім’я, яку ми стали називати нашою, святкувала Великдень і зуміла поділитися святковими емоціями з нами, фактично чужими людьми, без яких їм жилося б значно простіше. (Вкотре розумію, що творити добро може тільки той, хто має в цьому душевну потребу, тоді воно виходить справжнім). Кажу про це своїм дітям.
Розказую про добро без кордонів. Наприклад, і друзі у Луцьку не просто поділилися помешканням з двома жінками з маленькими дітьми із Чернігова, а й опікуються ними, як можуть. Важливо це помічати навколо себе, тоді є сили триматися самому й вкладати у дітей найголовніше…
Важливо це помічати навколо себе, тоді є сили триматися самому й вкладати у дітей найголовніше…
Такі вчинки і створюють Великдень, що споконвіків є символом торжества правдивості, справедливості, людяності над брехливістю, підступністю й нікчемністю.
Моє дитя разом з двома маленькими німцями минулої неділі шукало шоколадні яєчка у траві, де їх заховав великодній кролик. (Перший з нашої української родини). У цю неділю ми вберемося у вишиванки, які приїхали з нами, й почастуємо їх нашою паскою.
Вона буде не такою запашною і мирною, як зазвичай удома, але точно вона матиме смак надії і віри в рідне українське.
Маєте свої відкриття, як під час війни триматися на плаву з дітьми, діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
Читайте також у нас: ««Вірю ЗСУ» тепер красується навіть на писанках».
