Директор Берестечківського плодоконсервного заводу Олександр Захарчук, волонтер–підприємець із Богодухова Володимир Баранніков і депутат Волинської обласної ради Тарас Щерблюк (зліва направо) працюють на перемогу.
Волинські друзі першими простягнули руку допомоги жителям прифронтового Богодухова
Із Харковом, який щодня обстрілюють рашисти, це містечко розділяють лише 77 кілометрів. Щодня та дорога є наразі єдиним рятівним містком для потоків біженців із Сумської, Луганської, Чернігівської областей. 12 тисяч із них вирішили залишитися в Богодухові, тож чисельність його населення стрімко зросла — майже вдвічі. Створилася майже катастрофічна гуманітарна ситуація — не вистачає найнеобхіднішого
– Я знав, кому телефонувати, щоб зарадити цій біді навіть за 1400 кілометрів, — розповів підприємець із Богодухова Володимир Баранніков. — Це директорові Берестечківського плодоконсервного заводу Олександрові Захарчуку й депутатові Волинської обласної ради Тарасові Щерблюку.
Вже тричі їхні сім’ї відправляли в Богодухів по три автівки з гуманітарними вантажами. Збирали їх із того, що виробляють на своїх підприємствах, продуктів і речей, які пожертвували волиняни.
«Асвабадітєлі» нищили все, що потрапляло під руку
Володимир із тих українців, які воскресають, як Фенікс із попелу. До 2014–го він із сім’єю жив у селі Дякове Антрацитівського району на Луганщині, що за сім кілометрів від кордону з росією. Мав хист до праці на землі, тож створив ТОВ «Флінт», у якому задля обробітку 7200 гектарів працювало 93 односельці.
Усе було добре, доки вранці 14 березня 2014 року на польовій дорозі Володимир не розминувся з «асвабадітєлями». Вони й повернули аграрія в контору. В ній знищили й украли все, що впало в їхні паскудні очі.
Пополудні село обстріляли, а ввечері його вулицями шастали військові впереміш із найманцями, «казачками» й «атаманами». Почувалися хазяями, виставивши блокпости. Тицяли пальцями на так звану нову «погранзаставу», а на тоці у Володимира заселилося відразу 600 орків.
Володимир і досі з болем пригадує, як зупиняв посівну, як варвари рвали договори оренди землі, палили John Deere, виривали мотори, вивозили трактори…
Чоловік і досі з болем пригадує, як зупиняв посівну, як варвари рвали договори оренди землі, палили John Deere, виривали мотори, вивозили трактори… Але найбільше потерпав від страху за сім’ю. Було не раз, що під час чергового обшуку в хаті дружина й діти ховалися в кукурудзі.
Так тривало три місяці, доки в село не зайшли українські військові. Окопалися на полях «Флінта» й потребували допомоги. Тоді Володимир підсобляв їм чим міг. Але потім ворог знову окупував село, з дружиною й дітьми він ледь що встиг переїхати в Богодухів.
Не міг нічого не робити й під час війни
На новому місці Володимир зумів заснувати власну фірму. Її працівники доставляли ліс на меблеві фабрики й ковбаси замовникам. Щоб купити 14 фур, власних заощаджень не вистачило. Брав кредити в банках, позичав гроші в друзів і таки втримав нову комерцію на плаву.
– 13 років тому я шукав такого партнера в Антрацитівському районі, щоб купляти вугілля й збувати на Донбасі продукцію свого заводу. Бізнес на відстані вимагає великої ставки на порядність. Тепер радію, що є такий Володя, – пригадував Олександр Захарчук.
Невдовзі волинянин і луганчанин спрацювалися так, що стали бувати одні в одних на сімейних оказіях. Коли Володимир приїхав за першою гуманітарною допомогою для богодухівців і військових, які обороняють Харківщину, друг Олександра Тарас Щерблюк став і його другом.
Спілкуються часто, бо доки Володимир із зятем Павлом займається волонтерством, його донька Марина з дворічним синочком Давидом і п’ятилітньою донечкою Яриною живуть у хаті Захарчуків.
Фури – від зубної пасти до карематів — наповнюють у складах львівських друзів–волонтерів Тараса й Романа. Не відмовляють у допомозі голови Волинської обласної ради й військово-цивільної адміністрації Григорій Недопад і Юрій Погуляйко, а голова Горохівської міської ради Віктор Годик разом із допомогою передає на Харківщину вітання колезі, голові Богодухівської міської ради Володимирові Бєлому, із яким подружився, коли літав на форум очільників громад у США.
«Бронежилет від Щерблюків віддали волинянину, а завдяки тепловізорові від Андрія Кленка впіймали диверсантів»
– Військові й цивільні на Сході — це наш щит. Маємо бути їм надійним тилом, — каже Тарас Щерблюк і адресує свою вдячність за велику підтримку і допомогу волонтерському центрові Віталія Гладуна, Горохівській міській раді, жителям Горохівської і Мар’янівської ТГ.
Цього разу Наталія й Олександр Захарчуки відправили на Схід все, що виробляють на своєму плодоконсервному заводі. ПП «Макс Ком» Оксани Щерблюк передало в Богодухів борошно, яке поміняли на своє зерно в ТзОВ «Волинь–зерно–продукт» Євгена Дудки, пшеничну крупу, перероблену в СФГ Степана Сайкевича, макарони зі свого борошна, виготовлені в цеху ТзОВ «Берестечківська хлібопекарня» Ігоря Ярмощука; тушонки, виготовлені на заводі Олександра й Наталії Захарчуків. Із свиноферми ПП «Макс Ком» на потреби армії відправляють тонни свинячих тушок.
Всі, з ким працюють Щерблюки й Захарчуки, як і вони, роблять все безкорисливо задля перемоги. Просять у волонтерів лише підписи захисників на синьо–жовтих прапорах, щоб місцеві мешканці могли пишатися кожним із них.
А Володимир Баранніков просив розповісти про радість молодого бійця з Володимира, якому дістався бронежилет від Щерблюків, вдячність одного з командирів, котрий через тепловізор, переданий горохівчанином Андрієм Кленком із Німеччини, видивився диверсійну групу.
– Війна переможно закінчиться, і ми всі поїдемо у звільнене Володине, в наше Дякове на Луганщині, в Богодухове на Харківщині. Будувати не вміємо, але вікна будемо мити, – по-жіночому мріє Оксана Щерблюк про мир.
Леся ВЛАШИНЕЦЬ.
Читайте також у нас: ««Буду її захищати й помру тут», – білоруський тренер «Руху» запевнив, що не покине Україну».
