Життя є, коли ми створюємо бумеранг добра, або Історія, яка зміцнить віру в людяність і Перемогу
На початку війни зателефонувала приятелька з Донеччини, яка зараз мешкає в Німеччині. Наполягала, щоб ми з дітьми пожили деякий час у неї. При цьому промовила фразу, яка стискатиме моє серце стільки, скільки житиму: «Мы получили шанс отблагодарить вас»
Її звати Олена. Ми познайомилися в 2014–му, коли путін розв’язав війну на Сході України. Олена з трьома дітьми й чоловіком, утікаючи від орків, добралися аж до нас, на Волинь, й благали своїх рідних облишити нажите добро і теж утікати.
У цей час на Театральному майдані Луцька збирали інформацію, хто з волинян готовий узяти до себе вимушених переселенців. І наші з чоловіком батьки зголосилися дати свою адресу. Мама тоді згадувала, що ще її мама розповідала, як під час Першої світової евакуювали та прихистили її сім’ю у… російській родині. Батькові ж рідні після Другої світової війни втекли на Волинь від голоду на Полтавщині… Тоді прозвучало щось на кшталт того, що час повертати борги.
У Луцьку вони змогли пустити корінці, а їхні діти в пошуках кращого життя подалися далі й заїхали аж у Німеччину.
Так сталося, що наш будинок став першим прихистком для Олениних батьків, які трималися в рідному домі на Донеччині (а потім у підвалі) стільки, скільки могли. Добре пам’ятаю, як вони приїхали: мали такий вигляд, наче загублені, а їхній біль ішов від них хвилями. У Луцьку вони змогли пустити корінці, а їхні діти в пошуках кращого життя подалися далі й заїхали аж у Німеччину. Тепер є активними волонтерами: організували у своїй місцині збір допомоги для українців, відправили в Луцьк не один бус, а також взялися поселити там сотню вимушених переселенців з України. Те, що вони так далеко від Батьківщини добре облаштували своє життя, аніскілечки не зменшує їхніх тривог за земляків і потреби допомогти…
Таких історій, як ця, у нас багато і за кордоном, і на рідній Волині. Вони повертають ґрунт під ноги, зміцнюють віру в людяність і Перемогу.
Читайте також: На її календарі й досі 24 лютого…Здається, якби художник створив її портрет, вона не всиділа б на полотні. Утекла б…
