«Тато з донькою загинули від удару ракети по будинку, а мати з сином – у розбомбленій лікарні»

«Вона мріяла стати олімпійською чемпіонкою»

Катерині Дяченко пророчили велике майбутнє у художній гімнастиці та називали «дівчинкою–ураганом». Тендітна, гарна, граціозна — саме такою запам’ятали рідні та близькі  10–річну Катю, життя якої обірвала російська ракета.

— Ми з родиною Дяченків гарно товаришували, бо моя дочка та Катруся разом займалися художньою гімнастикою. Дівчинка ходила до шостого класу, була відмінницею. Одне слово, талановита дитина. У спорт прийшла у вісім років. Спочатку займалася в іншому клубі, а півтора року тому перейшла до нас. Катя завжди здобувала перемоги на чемпіонатах, — розповідає подруга загиблої родини Олена Власова. — Раділа, що нещодавно у Львові на міжнародному турнірі здобула золоту медаль. Їй пошили новий костюм, й вона неймовірно гарно виступила з булавами. Як згадую це все, то постійно плачу. А ще ця дівчинка завжди няньчилася з молодшою групою, наче старша сестричка. Куди б ми не поїхали, вона придумувала ігри, розважала. Ми всі займались в окремих групах, але Катю так всі любили, що завжди запрошували на дні народження. Вона мріяла стати олімпійською чемпіонкою. Ви б бачили її витримку. Тренер покричить, а в неї завжди все гарно. У березні Катруся готувалася виступити в Києві на престижному турнірі з художньої гімнастики на Кубок Дерюгіних, влітку її запрошували на турнір до Іспанії. Дівчинка готувалась, але клята рашистська орда все зруйнувала, знищила, за що буде проклята навіки.

 10 березня, за словами Олени Власової, вся родина Дяченків була вдома, але ввечері стався авіаудар по їхньому будинку на вулиці Троїцькій, 32. Співбесідниця розповіла:

 – Найбільше постраждали поверхи від шостого до дев’ятого. Впали плити. Дівчинка та її тато Олександр загинули миттєво під завалами. Все це відбулось на очах мами та братика Артемка. Вони дивом залишилися живими, хоча психічний стан жінки, яка не отримала ушкоджень тіла, був вкрай важким. Її та сина доставили до дитячої травматології, бо 8–річному хлопчику сильно перебило ноги. Знаю, що їх провідували у закладі сусіди, привозили речі. Але в ніч на 17 березня рашисти нанесли авіаудар і по дитячій лікарні, де перебували Марина з дитиною. Ми до останнього сподівалися, що це неправда, та волонтери підтвердили, що сталося непоправне. На жаль, ніхто не вижив. Витягнути ні Катю з татом, ні її маму та братика досі не змогли. Усі під завалами, усі вже поховані…

«Єдина, хто вижив у родині, — це собачка Бася породи бігль»

Песика батьки подарували Катерині після перемоги на змаганнях в Одесі. Олена Власова пригадує:

– Такий самий подарунок зробили і ми своїй доньці. І ось дівчатка після уроків вигулювали своїх песиків і не могли ними натішитись, адже це була їхня мрія. Нині ж Басю бачать на вулиці поблизу будинку загиблих. Вона бігає та скавучить, наче розшукує рідних їй людей, не розуміючи, що вулиці Маріуполя вже наповнені смертю, а не радістю.

Впали плити. Дівчинка та її тато Олександр загинули миттєво під завалами. Все це відбулось на очах мами та братика Артемка. 

За словами Олени, вони також залишили рідне місто, хоч це було вкрай складно. Жінка каже:

– Коли почалась війна, я з дочкою теж була у лікарні. Вона перебувала у дуже важкому стані. Та ми змушені були тікати заради свого життя. Я виїхала з Маріуполя 15 березня — там неможливо знаходитись, бо ж не вийдеш навіть на вулицю. Моя дочка досі у складному психічному стані. Дай Боже, щоб більше ніхто такого не пережив. Я не думала, що у 

XXI столітті топитиму сніг, аби приготувати їжу, щоб нагодувати малечу, яка мерзла у підвалах. Нехай горять путінські рашисти та він сам у пеклі!

Марина ЛУГОВА.
Джерело: fakty.ua.

Читайте також на volyn.com.ua: «Юрій Луценко: «Некролог путіну вже написаний»».