Андрій Франчак став на захист Батьківщини у перший день війни.
Луцький «лікар Айболить» вирушив на війну… із сопілкою за пазухою
Волинянин Андрій Франчак змалку дуже любив тварин. Тож і фах обрав відповідний — ветеринарну медицину. Свого часу юнак закінчив коледж у Рожищі, а згодом і Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Гжицького
Працювати за спеціальністю дипломований ветеринар поїхав аж на Черкащину — в козацьке село Скориківка, що під Золотоношею, звідкіля його коріння по маминій лінії і де на той час жила бабуся Ганна, яка вже потребувала постійного догляду.
Після смерті бабусі молодий спеціаліст залишився працювати лікарем–епізоотологом у Скориківці, де жив у дружній парубоцькій компанії разом із псом Барсиком, котом Чорнушкіним та півнем Петьком.
Проте перед Новим — 2022–м — роком Андрій таки вирішив «на зиму» повернутися до мами в Луцьк (восени родина втратила тата, Анатолія Франчака).
А вранці 24 лютого він, нашвидкуруч склавши найнеобхідніше у невеличкий наплічник і сховавши за пазуху футляр із сопілкою, вирушив до військкомату, звідкіля був призваний на посаду старшого бойового медика роти забезпечення 100–ї окремої бригади територіальної оборони.
Із сопілкою не розлучився, бо розумів: без музики не зможе навіть на війні. Закохався ж у це мистецтво ще за часів дитинства, відвідуючи заняття у луцькому Палаці учнівської молоді. Андрій досі із вдячністю згадує свого тамтешнього викладача Сергія Панасовича, а також фільм українського режисера Леоніда Бикова «В бій ідуть тільки старики», на мелодіях з якого — «Смуглянка» та «Ніч яка місячна» — свого часу опановував нотну грамоту.
«Коли душа просить — тоді граю. І коли сумно, і коли радісно. Звуки сопілки неначе очищають душу», — розповідає Андрій Франчак.
Коли душа просить — тоді граю. І коли сумно, і коли радісно. Звуки сопілки неначе очищають душу.
Проте й військова справа для Маестро 100–ї ОБрТрО не така вже й чужа. Адже наш ветеринар–сопілкар є ще й активним учасником європейського руху історичних реконструкторів. Особливо до вподоби Андрієві період XIII—XIV століть (це, зокрема, часи розквіту Волинсько–Галицького князівства та побудови Луцького замку). З останніх великих подій для волинянина — участь в історичній реконструкції на теренах Польщі Грюнвальдської битви.
Нині ж Андрій допомагає бойовим побратимам боротися із вічними солдатськими напастями — застудами та «вірусками». І не одними лишень пігулками та мікстурами. Неабиякий оздоровчий ефект також мають… фірмові сопілкарські мелодії «від Франчака».
Нещодавно ж наш волинський Маестро акомпанував самісінькій переможниці пісенного конкурсу «Євробачення» Руслані Лижичко, яка виступала перед бійцями 100–ї ОБрТрО. «Ой у лузі червона калина» у виконанні дуету Франчак–Лижичко зірвала овації глядачів–слухачів у військовій формі!
До речі, старший брат Андрія Василь, архітектор за фахом, також служить у ТрО — у столиці, в інженерно–саперному підрозділі. Тож їхня мама, Оксана Василівна, має усі підстави пишатися своїми синами.
А ще воїн–сопілкар Андрій Франчак стверджує, що точно знає, чим закінчиться нинішня війна. Примруживши очі й витримавши невеличку паузу він упевнено каже: «Все буде Україна!».
Читайте також на volyn.com.ua: «Росіяни робили дві спроби штурмувати адміністрацію Зеленського: він відмовився від бункера».
