Коли рашисти почали зганяти селян у підвал, люди думали, що їх там розстріляють. Але орки не стали всіх вбивати, бо воліли знущатися...
Закрили на місяць у підвалі, катували і змушували співати гімн росії
Село Ягідне розташоване за 150 кілометрів від Києва. Після окупації його назвали «Чернігівською Бучею». Там усіх мешканців орки закрили в одному льосі. З людей знущалися, грабували і знищували їхні будинки. 11 бранців не витримали тортур…
Ягідне ворожі війська окупували 3 березня. Спочатку село обстріляли з артилерії. Налякані жителі ховалися від обстрілів у погребах. Невдовзі під хатами вже гуркотіли російські танки: зносили паркани, заїжджали в двори.
Між будинками рашисти копали земляні укріплення, окопи і рови для важкої техніки. Вони перетворювали село на фортецю, позаяк планували лишитися там надовго.
На третій день окупації понад три сотні жителів Ягідного загарбники зігнали з усіх хат і під дулом автоматів звезли до підвалу місцевої школи, де облаштували свій штаб. Свої дії не пояснювали, лиш декому казали, що прийшли їх визволяти від «нацистів».
Найменшому із 360 бранців було три місяці, найстаршій — 93 роки.
Люди жили в підвалі майже місяць. Спали сидячи, в туалет ходили на відро, голодували. В закритому приміщенні не було чим дихати. Через тісноту майже не рухались, у багатьох віднімало ноги. На двір орки випускали лиш раз на день – в туалет або приготувати на вогнищі якусь юшку. Харчів було дуже мало. Голодні діти просили в дорослих їсти, а дати не було що.
Одна з жінок намагалася піти додому, щоб взяти речі для дитини, то їй сказали: «Співай гімн росії, тоді підеш». Вона цього не робила. Від задухи в підвалі померло 11 людей. Їхні тіла складали поруч і записували на стіні дату смерті».
Перша зустріч з російськими варварами була найстрашнішою: «Тримаючи на руках дитину, я впала на коліна і просила, аби тільки не стріляли в синочка».
Про пережите у тому пеклі розповіла жителька Ягідного Анна Пономаренко.
За її словами, перша зустріч з російськими варварами була найстрашнішою: «Тримаючи на руках дитину, я впала на коліна і просила, аби тільки не стріляли в синочка. Потім нас закрили в погребі на дві доби. На моє прохання принести горщик для дитини, окупант погодився, але дістав гранату і сказав, що коли йому не сподобаються мої рухи – кине гранату».
Виїхати з села орки нікому не дозволили, навіть мамам з малюками. Росіяни зняли з автомобілів акумулятори, пробили колеса. Про «зелені» коридори чи евакуаційні рейси в селі не чули.
Анна Пономаренко пригадує, що коли росіяни несли втрати, то їх із підвалу могли взагалі не випускати: «Літні мешканці села там втрачали здоровий глузд, а згодом помирали. Діти в цей час перебували поруч із трупами. Їхні тіла могли лежати в погребі впродовж 10 днів. У людей набрякали ноги і кровоточили. Антисанітарія, страшний кашель, невідоме висипання на шкірі...»
Доки були закриті, російські дикуни грабували в селі хати – вивозили меблі, техніку, одяг, крали навіть труси і шкарпетки.
3 квітня українські військові звільнили Ягідне та інші населені пункти поблизу головної траси на Чернігів. Анна Пономаренко каже, що відчуття щастя від зустрічі зі ЗСУ в той день описати словами неможливо...
За матеріалами Громадського, Суспільного, сайту «Бабель» та розповіді жительки села Ягідне Анни Пономаренко у фейсбуці.
Олена БОРИСОВА.
Читайте також на volyn.com.ua: «На Волині обрали голову обласного осередку НОК України (Фото)».
