«Щоб ти застрелився, як гітлер!»
Лучанка із Чехії: «Ніколи нікого не кляла, але зараз кажу: «Щоб ти здох, путін-паразит!»
Перший день війни. Ми прокинулися всі одночасно і збіглись в одну кімнату. Чоловік нервово ходив туди-сюди, шепочучи: «Паразит, паразит, ну ж паразит…» Я дивилась на внуків-погодків, на перелякану дочку і сина-підлітка. Тоді ще не знала, що через день будемо втікати з Луцька
Усі кидали речі в сумки просто навмання, і я згребла все, що було в холодильнику. А далі ми стояли на кордоні з Польщею три дні і дві ночі, я майже не спала, бо кожні п’ять хвилин треба було під’їжджати вперед. Сидячи понад дві доби в машині, я згадувала своїх рідних. Бабусю Анну — чешку, яка померла від страшної хвороби в моєму віці. Ніколи її не бачила, але відчувала, що вона охороняє мене, як ангел. Свою доньку я назвала на її честь, бо любила бабусю через оповідки мами і людей у селі, які казали: «Твоя бабця і хазяйка була, і майстриня». Знаю, що багато моїх талантів — від неї.
Я згадувала свого дідуся Володимира, чоловіка Анни, котрий під час Другої світової війни воював із фашистами у чеській армії Людвіка Свободи. У пам’яті спливали його розповіді про концтабір, дідусеві сині прострелені ноги, туберкульозний кашель, який заробив у неволі і мучився з ним усе своє життя.
Вдячна сусідам-полякам, які розгорнули масштабну волонтерську роботу — готували їжу, давали біженцям одяг і все необхідне для життя, пропонували послуги з доїзду у різні куточки Польщі та за її межі. Спасибі тому пану, який дав мені сітку мандаринів, коли побачив, як жадібно я їла помаранч, залишений кимось на ящику з печивом. Він приніс із буса цілу упаковку фруктів, і тепер я з теплотою згадую цей момент.
Я не знала, як проїду ще кілька сотень кілометрів, і щоб не заснути, пшикала на себе прополісним спреєм, який удома кинула в кишеню, бо на момент від’їзду він стояв на столі у кухні.
Я не знала, як проїду ще кілька сотень кілометрів, і щоб не заснути, пшикала на себе прополісним спреєм, який удома кинула в кишеню, бо на момент від’їзду він стояв на столі у кухні.
І ось нарешті всі перипетії довгої дороги позаду — ми в Чехії. Я ніколи не пила такої смачної чистої води, як у готелі цієї чудової країни. У мене ще не було такої ніжної постелі, як тут. Щиро дякую за місце, яке дали мені, як і тисячам таких, як я. Кланяюсь своїй родині в Чехії, яку знайшла два роки тому, і ще тоді не бачила, але вона була готова прихистити навіть моїх друзів.
Ніколи нікого не кляла, але зараз кажу: «Щоб ти здох, путін-паразит! Щоб ти застрелився, як гітлер!» Кричу до всього європейського світу: «24 лютого вдосвіта рф скинула бомби на всі великі міста України, знищуючи аеродроми і військові частини. Це незаконне вторгнення в квітучу, незалежну, мирну країну! Це пекло для простих людей, бо гинуть невинні жінки і діти! Це геноцид усього українського народу! Зупиніть війну!»
Оксана ЧЕРНІЙ.
Довідка «Волині»:
Лучанка Оксана Черній виїхала в Чехію на початку війни. За кордоном пройшла конкурсний відбір і тепер веде щоденник біженки в газеті Mladá Fronta Dnes.У своїх колонках авторка розповідає про сім’ю, Україну, боротьбу нашого народу з російськими орками.
Читайте також на volyn.com.ua: «Нову марку Укрпошти з літаком «Мрія» намалювала маленька волинянка з недитячими мріями (Фото, відео)».
