Любов перемогла! 34-річний народний депутат 8 скликання Дмитро Лінько не став чекати закінчення війни та у День народження своєї коханої вирішив одружитися.
Війна. А життя триває... І любов перемагає! Колонка Катерини ЗУБЧУК
Навіть якщо війна, то люди люблять, вибудовують плани на те, що б їм хотілося зробити (досягти того, про що мріялося, освідчитися, запропонувати руку й серце коханій, просити вибачення, коли є розуміння, що когось образив, по-особливому відчувши, що враз усе може обірватися; стати добрішим до тих, хто поряд...)
Недавно прочитала на фейсбук-сторінці лучанки Олени Кузьмич (вона – кандидатка філологічних наук, редакторка, комунікаторка): «Сусіди за стіною… молоді дівчата сміються… а я ціпенію від жаху…». Власне, «зачепилася» за коментарі до цієї лаконічної фрази. Хтось категорично засуджував веселих дівчат, навіть бидлом назвав: мовляв «це до першого обстрілу, а потім знову в Польщу побіжать». А інші дивувалися: «А що – ходити й плакати, а ще краще – суїциднутися?», « І я сьогодні сміялася. І не один раз. Не розумію такої полеміки». Або: «І правильно роблять. Треба продовжувати жити, а не ціпеніти, бо це шлях в нікуди. Сміх – моя сила... Можу переслати поради від сирійки, як переживати війну, їх 11, і найважливіша: «Смійтеся!». Це ж мета рашистів – зробити так, аби ми не боролися ні економічно, ні на полі бою, а тільки ціпеніли...», «Я вчора вперше почала слухати музику. А під сирени ще й підспівувати під «Місто весни». Ми живі, і життя бере своє. Треба радіти, сміятися та співати. У першу чергу для тих і за тих українців, які вже не зможуть так зробити!».
Пані Олена не втрималася від репліки: «Друзі, не про те йшлося. Я сама зараз сміюся. Проте після усього побаченого, під час повітряної тривоги, той сміх був справді моторошним, наче у людей – вечірка». І, до речі, в іншому її дописі є слова якраз стосовно того, що «годі страждати синдромом відкладеного життя... Обіймайтеся, кохайтеся, зустрічайтеся з тими, кого любите, робіть маленькі кроки до нашої перемоги, працюйте, підіймайте економіку, робіть манікюр або не робіть… Не відкладайте»...
Бо навіть коли війна, то життя триває. І сьогодні молоді люди одружуються, а буквально під вибухи снарядів (часто в укриттях) на світ з’являються дітки – наше майбутнє. Судячи з повідомлення Міністерства юстиції України, за час повномасштабного вторгнення росії в країні одружилося 22 тисячі пар. Зазначається, що шлюбів укладено більше, ніж зазвичай наприкінці зими – на початку весни, коли весільний сезон ще не в розпалі, бо це ж і пора Великого посту.
Судячи з повідомлення Міністерства юстиції України, за час повномасштабного вторгнення росії в країні одружилося 22 тисячі пар. Зазначається, що шлюбів укладено більше, ніж зазвичай наприкінці зими – на початку весни, коли весільний сезон ще не в розпалі, бо це ж і пора Великого посту.
І процедуру реєстрації у час воєнного стану в Україні спрощено. Тепер подати заяву й офіційно оформити шлюб можна за день. Жінки та чоловіки, які несуть військову службу, одружуються дистанційно. Начальник відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луцьку Тамара Калинович розповіла, що з першого дня війни й по Великдень в обласному центрі шлюб взяли 239 пар. З них 35 скористалися послугою «Шлюб за добу», а 5 – розписувалися без присутності нареченого. Здебільшого, за словами Тамари Іллівни, йдеться не про тих, хто вчора познайомився, а сьогодні вже поспішив до рацсу: це молоді люди, які ще раніше вирішили жити разом, а узаконення стосунків було в планах. Війна з її випробуваннями прискорила цей крок...
У цьому зв’язку пригадуються зворушливі слова дочки народного депутата Володимира Ар’єва Ярини Ар’євої, яка у перший день війни повінчалася зі своїм коханим Святославом Фурсіним, а наступного вони взяли у руки зброю: «Я не знаю, що буде завтра, але я хочу бути з тобою. Завжди». Хай це «завжди» буде в кожного, хто любить, вірить і не втрачає надії, що, як співає Святослав Вакарчук, все буде добре!
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України.
Читайте також на volyn.com.ua: «Нехай розкажуть онукам про весілля в час війни».
