«Золота Зірка» Героя України - найцінніший подарунок для дружини Тетяни.
Дружина волинського героя-танкіста Олександра Цюпака: «Саша жартував, що робити ремонт не його заняття – він краще вміє захищати Батьківщину»
Президент Володимир Зеленський присвоїв звання Героя України (посмертно) і особисто вручив у Маріїнському палаці його дружині Тетяні Цюпак орден «Золота Зірка»
«В останній розмові сказав, що збирається з хлопцями посмажити картоплю і підзарядити телефон»
Про свого загиблого чоловіка — танкіста 14-ї окремої механізованої бригади імені Князя Романа майстра-сержанта Олександра Цюпака — пані Тетяна може розповідати годинами. Він, уродженець селища Луків Ковельського району, кадровий військовослужбовець, із квітня 2014 року брав участь в АТО у складі 51-ї окремої механізованої бригади. Потім уже разом з іншими військовими 14-ї ОМБр імені Князя Романа боронив українську землю в ході проведення ООС.
Тетяна детально пам’ятає останню розмову з чоловіком вранці 12 березня. Він, як завжди, оптимістично заявив, що в них все нормально, що зараз збирається з хлопцями посмажити картоплю, підзарядити телефон. Обіцяв увечері подзвонити…
Олександр, аби вберегти рідних від надмірних хвилювань, не розповів про важкий бій напередодні в населеному пункті Наливайківка Київської області. Тоді танковий екіпаж під його керівництвом знищив кілька одиниць броньованої техніки ворога, а під час активних бойових дій у напрямку Макарова відбивав атаку противника. Подібне пекло повторилося й цього трагічного дня, коли Олександр Цюпак загинув унаслідок шквального артилерійського обстрілу.
— Саша був дуже врівноважений, завжди мене, панікерку, заспокоював, — розповідає крізь сльози Тетяна. — Я його просила восени залишити службу — він сказав, що не може зараз, треба трохи почекати…
На запитання, чи хотів би він бачити свого сина військовим, Олександр Цюпак відповів: «Хочу, щоб він став гідним громадянином гідної країни»…
Подружжя недавно придбало в Залужжі Устилузької громади Володимирського району будинок, хотіли робити ремонт. Але він жартував, що це не його заняття і що він найкраще вміє захищати Батьківщину.
— А яким Саша був зразковим батьком! — не стримує захоплення жінка. — Під час перебування вдома він багато спілкувався з 9-літнім Данилком і 12-річною Катрусею. Любив поїхати з ними у Володимир, подивитися мультики, завести на морозиво. Тринадцять років я була з ним щаслива… Він для мене був надзвичайно хорошим чоловіком!
Пригадала, як під час одного інтерв’ю на запитання, чи хотів би він бачити свого сина військовим, Олександр Цюпак відповів: «Хочу, щоб він став гідним громадянином гідної країни»…
Поховали Олександра Цюпака 15 березня у селі Залужжя Володимир-Волинського району.
З однієї родини впродовж місяця загинуло на війні двоє молодих козаків…
Найперше про непоправну втрату родини повідомили старшому братові Тетяни — Віктору Чайці, який на той момент вдруге перебував у госпіталі після поранення. Вийшло так, що вони зі швагром служили майже поряд, хоча Віктор був піхотинцем. Потім уже зателефонували з військкомату…
— Це сім’я справжніх патріотів, — сказала про своїх відважних односельчан директорка Устилузького будинку культури Галина Геріян. — Двоє братів Тетяни — старший Віктор і молодший Василь — теж були на фронті. На жаль, Василя вбили окупанти. З ним попрощалися 27 березня… З однієї родини впродовж місяця загинуло на війні з росією двоє молодих людей…
Хоч непросто було продовжувати розмову, та я все ж таки попросила Тетяну поділитися спогадами про загиблого 24-річного брата.
— Він був природженим бійцем, рішучим, сміливим, готовим завжди йти «на амбразуру», — мовила Тетяна. — Ще в 11-му класі рвався воювати. Всі рідні дуже хвилювалися, коли він поїхав під Київ, де проходив вишкіл у ДУК «Правий сектор». Після закінчення школи пішов в училище, але невдовзі, за прикладом брата, попросився у Збройні сили України, підписав контракт і рвонув на Схід.
Так брати Чайки і служили в одній роті, але на різних бойових позиціях. Старший командував опорником, а Василь тимчасово виконував обов’язки головного сержанта роти…
Тетяна пригадала, як після загибелі Саші просили Василя бути обачним. Він завжди казав, що куля його не зачепить, а повернеться до ворога. На жаль, 25 березня Василь Чайка загинув від осколкового поранення, яке отримав на Миколаївщині.
Спочатку спілкуватися з Тетяною було непросто. А вже за хвилину я зрозуміла, що такі жінки, незважаючи на біль втрати, вміють триматися. Бо для них служіння Батьківщині — не просто слова. Вона горда, що її найближчі люди боронили рідну землю. І, відверто кажучи, її оптимістичні слова про неминучість перемоги над рашистами й мені підняли дух. Дякую вам, Тетяно, за вашу мужню позицію, за ваших героїчних хлопців!
У боях за Україну полягли мужні сини Волині
Юрій РОЛЮК – старший лейтенант, житель села Острівок Володимир-Волинського району;
Віктор ПАНАСЮК – військовий льотчик, майор із Володимира, удостоєний ордена Богдана Хмельницького III ступеня;
Богдан ВАСИЛЬЧУК – боєць із села Ситовичі Ковельського району;
Іван СТАВНІЙЧУК – військовослужбовець, житель села Рівне на Любомльщині;
Володимир САВЧУК – боєць-доброволець із села Бережниця на Маневиччині;
Михайло ПАЛОШ – військовослужбовець із села Лаврів Луцького району;
Ярослав КОЧУБЕЙ – боєць родом із Любомля, який проживав із донькою та дружиною у Мукачевому;
Сергій НЕВАР – боєць із села Тоболи Камінь-Каширського району;
Євгеній СЕРДЮК – солдат із Луганщини, котрий знайшов вічний спочинок у місті Володимирі, оскільки зараз тут живуть його рідні.
Читайте також на volyn.com.ua: «Колишній шахтар разом із двома синами і невісткою пішов на фронт».
