Степан Чарнецький точно оцінив би виконання Андрія Хливнюка.
«Червону калину» співає весь світ, а її автора забули самі ж українці (Відео)
Київ тримали в оточенні недовго. За лічені дні місто вдалося взяти. На календарі – грудень, доволі холодно, ситуація на фронті непевна… Щоб якось підняти настрій, бійці співали про «тую червону калину»… Це було понад 100 років тому, у грудні 1918-го, коли після облоги Корпус Січових Стрільців зайшов у столицю. Тодішні бійці ніяк не могли здогадуватися, що їхні далекі нащадки, намагаючись відбити орду, на тих самих вулицях знову обіцятимуть «розвеселити нашу славну Україну»…
Композицію, що об’єднала покоління, тривалий час у нас називали шароварщиною. Цей патріотичний твір майже ніколи не звучав в ефірах популярних телеканалів та радіостанцій. Про це нещодавно нагадав відомий український політик та журналіст Володимир Ар’єв: «Коли ми співали її у 1990-му на Майдані під час Революції на граніті, мало хто знав, що це за пісня».
Втім, коли на українську землю знову ступили вороги, композиція отримала нове дихання. 27 лютого 2022-го на 3-й день російсько-української війни у центрі столиці її переспівав лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк.
27 лютого 2022-го на 3-й день російсько-української війни у центрі столиці «Червону калину» переспівав лідер гурту «Бумбокс» Андрій Хливнюк.
За лічені години у соцмережах цей короткий ролик поширили сотні тисяч користувачів, а за декілька днів, окрім наших зірок, «Червону калину» вже виконували музиканти з усього світу: лідер південноафриканського гурту The Kiffness Девід Скотт зробив сучасне аранжування, згодом легендарний британський рок-гурт Pink Floyd запропонував свою версію, грузинський виконавець Ладо Кучухідзе переклав твір рідною мовою…
«Рот блют аф дер візе ді калина вер гат зі гебойт»
(Rot blht auf der Wiese die Kalyna, wer hat sie gebeugt) – заспівала у другому куплеті німецька співачка Marlaine Maas. Перший куплет зірка виконала українською, третій – французькою, а четвертий – англійською.
У Польщі священник Войчех Дроздович навіть увімкнув запис Хливнюка у храмі(!), й усі парафіяни почали підспівувати…
Пісню нині впізнають ледь не в кожному куточку планети, але про її автора, видається, забули самі ж українці. Про Степана Чарнецького не згадують у ЗМІ, його не цитують. Талановитий поет, на жаль, досі в тіні.
«Шляхтич і козак в одній особі, дідич і бурлака. Петроній (римський письменник I століття н. е., якого називають «арбітром вишуканості» — Ред.) і богеміст, — писав про нього український прозаїк Богдан Лепкий. — Любить поезію старих дворів, і блиск заржавілих мечів, і сяйво театральних квінтетів. Поезію вбачає в тихій мовчанці вечірнього села…»
У Польщі священник Войчех Дроздович навіть увімкнув запис Хливнюка у храмі(!), й усі парафіяни почали підспівувати…
«Тиха мовчанка» рідного села Шманьківці (нині Тернопільська область) надихала Чарнецького з дитинства. Там у юні роки він написав свої перші рядки. Творити тоді було непросто: у родині він був 13-ю дитиною й виховувася без батька, який помер від тифу за рік після народження Степана — 1882-го.
Попри скруту, матері вдалося дати синові освіту. Закінчивши львівську гімназію та реальну школу, майбутній поет у Вищій політехнічній школі (зараз Національний університет «Львівська політехніка» – Ред.) здобув далеку від літератури професію інженера.
Новоспечений фахівець навіть знайшов роботу за спеціальністю й деякий час працював на залізниці. Однак мистецтво покинути не міг. Писав вірші, новели, фейлетони… Згодом почав займатися редакторською роботою в українських газетах і часописах Галичини та Польщі. Досяг успіху Чарнецький і як театральний діяч. Зокрема, працював художнім керівником і режисером першого українського професійного театру «Руської бесіди».
Не склалося лише з кар’єрою військового, адже він засуджував будь-яке кровопролиття. Тож нетривалий час прослуживши в австро-угорській армії, повернувся до літератури. А 1914 року, під час Першої світової війни, написав, очевидно, головний твір свого життя — «Ой у лузі червона калина». Поезія стала піснею-гімном, її співали українські січові стрільці, пізніше — бійці Української повстанської армії, навіть найвідоміший військово-історичний львівський часопис називався на її честь. А через більш ніж століття композицію визнають ще й неофіційним гімном боротьби українців у війні з росією.
Поет створив ще багато пісень, які свого часу були настільки популярними, що в народі часто називалися «шлягерами». Втім, більшість, на жаль, не дійшла до нашого часу.
Сімейне життя поета не склалося: дружина-полячка Ірена Поповчак покинула його з двома доньками. Через кілька літ жінка з нез’ясованих причин покінчила життя самогубством, вистрибнувши з вікна.
Останні роки життя поета були важкими. Він страждав від хвороб, набутих внаслідок отруєння димом у власному домі. Помер 2 жовтня 1944-го на 64-му році життя.
«Я іду… Я іду… Серед бурі огнів
В вічну путь, в забуття,
серед ночі,
Тілько море шумить свою
думу без слів,
Тілько жалібно мева кигоче…»
(Cтепан Чарнецький)
P. S. На думку історика Володимира В’ятровича, Степан Чарнецький є лише автором обробки відомої пісні часів Хмельниччини, записаної знаними збирачами українського фольклору Володимиром Антоновичем і Михайлом Драгомановим.
Ірина КРАВЧУК.
Читайте також на volyn.com.ua: «А вони казали – ШАРОВАРЩИНА... (Відео)».
