Нас прийняли,як рідних, але віримо, що скоро повернемося додому, – переселенці з Севєродонецька на Волині

Вони – не родичі, але живуть під одним дахом як одна велика сім’я: дві молоді жінки, 83-річна майже нерухома бабуся, четверо дітей, кіт, пес і п’ятеро цуценят. Разом місяць тому вирвалися з пекла війни, разом і оселилися в сільській хаті з садком і клаптем поля.

Лад усьому дають дві молоді жінки. Алла – вдова, її чоловік загинув в АТО 7 років тому. Наталя – сирота, її виховувала бабуся. Обидві самотужки виховують по двійко дітей. Жінки розповідають, що півтора місяці практично жили у підвалі з дітьми і тваринами, але до останнього не хотіли полишати рідне місто. Наважилися, коли під важкими ворожими бомбами склалася, наче карткова, сусідня багатоповерхівка, до того ж занедужала бабуся, а собака народила 5 цуценят. Так, просто з підвалу, вже за останньої можливості, їх і вивезли волонтери.

 Разом місяць тому вирвалися з пекла війни, разом і оселилися в сільській хаті з садком і клаптем поля.

Міські мешканці, жінки поволі обживають сільський побут: насадили квітів, посіяли городину, розсадою поділилися сусіди, допомагає і місцева влада, і місцевий бізнес, діти відновили навчання. Попри щирий прийом волинян, вони усе ж мріють повернутися додому. От тільки не знають, чи вцілів їхній дім, місто окупант рівняє з землею.

Голова Городищенської сільради Світлана Соколюк розповіла, що громада прийняла понад 200 вимушених переселенців. Для їх підтримки започаткували місцеву програму з бюджетним фінансуванням, двічі на місяць забезпечують внутрішньо переміщених продуктовими наборами, побутовими речами, допомагають в оформленні соцвиплат, надають освітні і медичні послуги, тих, хто бажає, працевлаштовують.

 Григорій Недопад запевнив переселенців, що волинська громада готова і надалі усіляко підтримувати їх і попросив у разі потреби звертатися до місцевої влади чи до нього особисто.

Читайте також: Здолав 2000 кілометрів, щоб привезти до Луцька допомогу для України (Фото)