«Вона повернулась додому усміхнена...»
Зазвичай поштар не приходить двічі на день...
Рут відімкнула свою поштову скриньку, там був лише один лист. Вона взяла його і, перш ніж відкривати, зауважила, що на ньому було її ім’я та адреса. У листі було написано: «Дорога Рут, я буду в твоєму кварталі в суботу ввечері і хотів би тебе побачити. Завжди люблю тебе, Бог»
Руки її дрижали, коли вона клала лист на стіл.
– Чому Бог хоче відвідати мене, я ж не є кимось особливим?
До того ж вона згадала, що не має чим Його приймати і що її шафка для продуктів геть порожня.
– Ох! Я ж не маю чим Його пригостити. Мушу йти в супермаркет і купити щось на вечерю.
Вона взяла свій гаманець, в якому було лише 5 доларів.
– Ну, за ці гроші я можу купити принаймні хліба і ковбаси.
Вона одягла пальто і вибігла на вулицю. Купила буханець французького хліба, пів кілограма індичої шинки і пакет молока, після цього в неї залишилось тільки дванадцять центів до понеділка.
Дівчина була в хорошому настрої, наближаючись до свого будинку зі своєю скромною покупкою, яку вона несла під пахвою.
– Панянко, будь ласка, допоможіть, чим можете.
Рут так поринула у свої плани щодо вечері, що не помітила дві зіщулені постаті на тротуарі.
Це були чоловік і жінка, одягнені в лахміття.
– Пані, я не маю роботи, ми з дружиною вже тривалий час живемо на вулиці, ми змерзли і дуже голодні. Якби ви могли нам допомогти, ми були б вам за це дуже вдячні.
Рут поглянула на них. Вони були брудні, від них погано пахло. Вона подумала, що якби вони справді хотіли працювати, то вже давно знайшли б якусь роботу.
– Пане, я хотіла б вам допомогти, але я також бідна. Все, що я маю, – це трохи хліба і шинки, а на вечерю до мене прийде особливий гість, і я хотіла Його цим пригостити.
– Гаразд, розумію. У будь-якому разі дякуємо.
Чоловік поклав руку жінці на плечі, і вони завернули в якийсь провулок.
Чому Бог хоче відвідати мене, я ж не є кимось особливим?
Рут дивилася, як вони віддалялись, і з жалю в неї заболіло серце.
– Добродію, зачекайте.
Пара зупинилась, і дівчина підбігла до них.
– Чому б вам не взяти цю їжу, своєму гостеві я можу приготувати щось інше, – сказала вона, віддаючи мішечок із супермаркету.
– Спасибі, велике спасибі, панянко! Дякую, – сказала їй жінка, і Рут побачила, як та тремтить від холоду.
– Знаєте, у мене вдома є інше пальто, візьміть собі це, – сказала вона жінці, вкриваючи їй плечі.
Вона повернулась додому усміхнена, без пальта і без їжі, якою мала пригостити свого гостя.
Наближаючись до дверей свого будинку, Рут стала журитися, думаючи, що немає чим приймати Господа.
Коли вона засунула ключ в замок, то помітила ще один конверт у скриньці.
– Дивно, зазвичай поштар не приходить двічі на день.
Вона взяла конверт і відкрила його:
«Дорога Рут, мені було дуже приємно знову тебе побачити. Дякую за їжу, а також за чудове пальто. Завжди тебе люблю. Твій Батько Бог».
Невідомий Автор .
Інколи нам важко побачити Бога в дрібницях, які нас оточують, а ще важче – у неприємних нам людях, але саме ТАМ ВІН хоче, щоб ми Його знайшли: у всьому малому і прекрасному, створеному для нас!!!
Росаріо ГОМЕС, оповідання «Особливе послання» з книги «100 промінчиків світла. Притчі на щодень» (Львів, видавництво «Свічадо»)
Читайте також: «Все, що мене не вбиває, просто вбиває не відразу».
