Коли після ракетного обстрілу з медичкою-добровольцем обірвався зв’язок, все волинське село молилося за її порятунок
Але дива не сталося. Лише через 5 діб вдалося дістати з-під завалів Оксану Горпініч, медика 14-ї бригади, мешканку Нововолинської громади, яка до війни проживала в селищі Благодатне. «Наша Мурашка полетіла на небеса, стала Ангелом», — повідомили її друзі
«Скільки життів, Мурашко, ти врятувала за роки війни… Велике дякую за твою пораду, за твою поміч, ти ніколи нікому не відмовила у допомозі, ти бігла за першим викликом, за першим дзвіночком… Вибач нас за те, що ми не змогли тобі допомогти, що не змогли тебе спасти… Як важко втрачати друзів…» — такими зворушливими словами у фейсбуці першою повідомила про загибель Оксани Горпініч у війні з російським агресором мама учасника АТО волонтерка Наталія Волохата.
Пані Оксана прийшла на службу ще 2014 року. «Наша Мурашка» — так полюбовно називали її солдати. Бо й справді, ніби невтомна мураха, була всюди, де чекали на її підтримку. Не злічити тепер тих, кому вона врятувала життя. Зі своїми бійцями з перших днів війни вона була там, де найважче.
Загинула, рятуючи воїнів, під час ракетного обстрілу неподалік Ізюма на Харківщині. З-під завалів Оксану Леонідівну витягнули аж через п’ять днів після загибелі. А ще знадобилося кілька діб, щоб доставити тіло додому.
Траурний кортеж із загиблою Героїнею прибув у селище пізно вночі, однак земляки зустріли його гідно — з прапорами України та квітами, стоячи на колінах. За збігом обставин хоронили медсестру Оксану Горпініч у День медичної сестри саме в прекрасну пору яскравого травневого буйноцвіття.
У свої сорок чотири ця мужня жінка встигла завоювати авторитет і довіру як медик не лише у Заболотцях колишнього Іваничівського району, де раніше працювала, а й у навколишніх селах та в колективі іваничівських медиків. «Фельдшерка від Бога» — так характеризують Оксану Горпініч усі, хто її знав чи з ким зводили життєві дороги. І коли з’явилася перша звістка про те, що на війні, куди вона пішла добровольцем, їхня медичка пропала безвісти і з нею немає зв’язку, всім селом молилися і просили Бога, аби знайшли її живою. На жаль, не судилося...
А ще вона виховала двох прекрасних доньок — Ірину та Наталію, які подарували їй двох онуків, яким невдовзі буде по три роки.
… Траурний кортеж із загиблою Героїнею прибув у селище пізно вночі, однак земляки зустріли його гідно — з прапорами України та квітами, стоячи на колінах. За збігом обставин хоронили медсестру Оксану Горпініч у День медичної сестри саме в прекрасну пору яскравого травневого буйноцвіття.
Бракувало слів, аби висловити співчуття близьким та рідним загиблої, у Нововолинського міського голови Бориса Карпуса, старости селища Благодатне Олени Леоненко, головного лікаря Іваничівського центру ПМСД Романа Киці та багатьох інших, хто прийшов провести жінку-воїна в останню земну дорогу.
Навколішки стоячи, не скупилися на чоловічу сльозу її бойові побратими. З хвилюванням згадували короткий, але яскравий життєвий шлях своєї рятівниці, висловлювали безмежну вдячність й обіцяли, що вічно її пам’ятатимуть. А потім — дорога, встелена квітами аж до кладовища у Благодатному.
Відспівали безстрашну захисницю волинянку Оксану Горпініч священники ПЦУ у місцевому храмі Винесення Чесних Древ Христа Господнього на чолі з настоятелем Станіславом Галайком.
Роксолана ВИШНЕВИЧ
У боях за Україну полягли мужні сини Волині
- Андрій СЕМЕНОВИЧ – військовослужбовець із міста Берестечка на Горохівщині;
- Сергій ІВАНОВ – старший солдат, житель міста Володимира;
- Михайло ЛОПУШИК – військовослужбовець із села Прилісне на Маневиччині;
- Іван МОСІЙЧУК – старший солдат із села Старосілля на Маневиччині;
- Сергій ТРОХИМОВИЧ – військовослужбовець із міста Нововолинська;
- Юрій ЛІЩУК – військовослужбовець із села Старі Кошари Ковельського району;
- Олег ЛЮТИНСЬКИЙ – військовослужбовець із села Сереховичі на Старовижівщині;
- Богдан БОРТНЮК – військовослужбовець, житель села Смідин на Старовижівщині;
- Дмитро КАРПИЧЕВ – військовослужбовець із села Новосілки на Турійщині;
- Ігор ДЯЧЕНКО – військовослужбовець, житель міста Луцька;
- Сергій ЄРЬОМЕНКО – військовослужбовець із села Видраниця на Ратнівщині;
- Ярослав КАШУБА – боєць спецроти «Світязь» із села Соловичі на Турійщині;
- Олександр ЛАПЧУК – боєць із села Соловичі на Турійщині;
- Владислав БІГУН – старший солдат, житель села Боголюби Луцького району;
- Петро ОСАДЧУК – боєць із села Стобихівка Камінь-Каширського району.
Читайте також на volyn.com.ua: «Дружина волинського героя-танкіста Олександра Цюпака: «Саша жартував, що робити ремонт не його заняття – він краще вміє захищати Батьківщину»».