Завдячуючи друзям із Польщі, маневицькі волонтери мали змогу допомогти медикам, надавши їм карету швидкої допомоги.
На карті у кабінеті Валентини Ковальчук можна побачити, куди доставлено волонтерську допомогу з Маневичів (Фото)
Ми — в Центрі творчості дітей та юнацтва, який уже понад тридцять років очолює Валентина Миколаївна. Як тільки почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, тут було створено волонтерський центр як частина ГО «Серце патріота» Сергія Балицького. Наша розмова — саме про цю діяльність, а відтак і життєву позицію цієї жінки
«Війна для нас триває вже 8 років, а не третій місяць...»
— Завдяки інтернету знаю, що ваше педагогічне кредо ось у цих словах: «Допомагаючи іншому піднятися на гору, ви самі наближаєтеся до вершини», які належать нині уже покійному американському генералу Норману Шварцкопфу, котрий був улюбленцем журналістів. Прокоментуйте, будь ласка, як вони визначають вашу суть.
— Якщо коротко, то так: я людина дуже цілеспрямована й отримую задоволення, коли інші досягають кращих результатів, ніж я.
— Можна сказати, що таке ваше кредо визначило й те, чим у житті займаєтеся, якій справі його присвятили?
— Думаю, що так. Я здобувала фах вчителя у Володимир-Волинському педучилищі, але складалося так, що мене завжди більше цікавила позакласна робота зі школярами. Захоплювалась спортом, туризмом. Одержавши в 1989 році диплом, працювала піонервожатою у Великояблуньківській школі на Маневиччині (родом Валентина Миколаївна з Ватина, що на Горохівщині, а її чоловік із Маневичів, тому й переїхала в поліський край. — Авт.). Потім мала посаду організатора Будинку школяра, а з 1999-го стала його директором. В останні роки наш заклад позашкільної освіти реорганізовано в Маневицький центр творчості дітей та юнацтва. Він є комплексний. Діти розвивають свої таланти й творчість у різноманітних гуртках. Наші вихованці мають багато перемог на всеукраїнських конкурсах та фестивалях.
— А до волонтерства коли долучились?
— Скажу, що це для нас не нова справа. Вона була близька нашому колективу ще й до 2014-го. Співпрацюючи з громадською організацією «Довіра», що діє на Маневиччині, організовували свята, різні фестивалі для дітей-сиріт чи позбавлених батьківського піклування. А коли почалась війна, яка триває вже
8 років, а не третій місяць, як дехто каже, то весь цей час ми волонтерили, хоч і більш точково.
«Сили дає те, що хлопці з передової пишуть або телефонують і дякують за допомогу»
— Пригадайте 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну: якими були ваші відчуття й дії?
— У перший день підступного путінського нападу був ступор. Але скоро цей стан минув. Уже ввечері я сконтактувала з громадською організацією «Серце патріота» Сергія Балицького й долучилася до волонтерства. А 25 лютого ми давали оголошення про збір продуктів. Наш заклад переріс у волонтерський центр. До нас приєдналися медики, люди, які у війну залишилися без роботи, пенсіонери. Одне слово, ті, хто хотів відчути свою причетність до справи, яка наближає перемогу. До речі, ми спеціально залишали в себе на якийсь час частину маскувальних сіток, які виготовляли у перші тижні, аби люди з числа вимушено переміщених могли пройти своєрідну реабілітацію: коли чимось зайняті руки, то можна хоч трохи відійти від важких думок після пережитого в зоні бойових дій.
Ми співпрацюємо із старостинськими округами, закладами освіти, іншими установами та організаціями Маневицької громади. Налагодили зв’язки з українською діаспорою в Польщі, Італії, Франції, з литовськими друзями…
Скажу, що це для нас не нова справа. Вона була близька нашому колективу ще й до 2014-го.
— А куди йдуть вантажі — такі необхідні і бійцям, і тим цивільним людям, котрі постраждали від бойових дій?
— На карті України, що висить у моєму кабінеті (Валентина Миколаївна показує мапу на стіні, посновану рожевими нитками. — Авт.), можна побачити, куди було доставлено волонтерську допомогу із Маневичів. Я дивлюся на неї й тішуся, що наша підтримка стає все потужнішою. Волонтери Центру відправляли різноманітні вантажі в Чернігівську, Київську, Житомирську, Сумську, Харківську, Миколаївську, Дніпропетровську, Запорізьку, Донецьку, Луганську, Одеську області, які постраждали від бойових дій. Це десятки тонн гуманітарної допомоги. Завдяки спільним зусиллям волонтерів, жителів Маневицької громади та її керівництва для Збройних сил України, Тероборони було придбано та передано 12 автомобілів (із них чотири надійшли від друзів із міста Купишкіс (Литва) на безоплатній основі).
— Що дає сили для непростої роботи ось уже третій місяць?
— Те, що хлопці з передової пишуть або телефонують і дякують за допомогу. Звичайно, на початку повномасштабної війни було особливе піднесення. Всі сподівалися, що тиждень–два — й цей жах закінчиться. Але так не сталося. Минув час — і з’явилася втома. Люди хоч-не-хоч звикають до того, що відбувається, і потроху байдужіють. Тож зараз для мене основне завдання — аби вони не зупинялися. Адже хлопцям там, на передовій, потрібна допомога.
Катерина ЗУБЧУК.
Читайте також на volyn.com.ua: «Шевченківський лауреат із Волині: «Усім потрібно закачувати рукава і працювати на перемогу»».
