Пройшов «між крапельками» і приніс Незалежність: невідомі факти про Леоніда Кравчука

Сім’я

Леонід Макарович народився 10 січня 1934 року в селі Великий Житин тепер Рівненської області (тоді ці землі входили до складу Польщі). Метрична книга Михайлівської церкви Житина мала три розділи — ​про народження (хрещення), церковний шлюб та померлих. Однак волинські дослідники Петро Кравчук та Андрій Кравчук не виявили у ній першого розділу, тобто про народження. «Напевно, у такий спосіб за радянських часів прибрали відомості про хрещення в церкві головного атеїста Радянської України — ​завідувача ідеологічного відділу ЦК КПУ Леоніда Кравчука?! Знищені вони чи перенесені в інший (ще й досі засекречений) фонд — ​не відомо», — ​припускають історики.

Уперше в пресі ім’я Леоніда Кравчука згадується у газеті «Волинь», що виходила за часів німецької окупації під редакторством знаменитого Уласа Самчука. У номері за 15 січня 1942 року писалося: «Село Великий Житин біля Рівного в Різдвяні свята оживлялось українською колядкою. Діти, молодь і старші колядували на Український Червоний Хрест. Церковний хор Великого Житина заколядував 931 карбованець. Свідомі діти українського села М. Турченюк і Л. Кравчук заколядували на Український Червоний Хрест 40 карбованців».

Це — ​найголовніший у житті рік, місяць, день і година, коли я підписав розвал СРСР. Це найголовніше, що я зробив. Мені вдалось виконати волю українського народу.

Батько Леоніда Кравчука Макар не повернувся із фронту, загинув у Білорусі в 1944 році. За кілька років мати Хима вийшла заміж вдруге. Вона була дуже розумною і побожною жінкою. Не вимовляла букву «р», проте вміла сказати так, щоб в жодному слові її не було! «Мама дуже хворобливо сприймала те, що я атеїст. Вона завжди старалась посадити мене під образами і говорила: «Сядь, там тобі зручніше буде». Я бачив її маленьку хитрість і не суперечив. А коли сідав, раділа. Вона намагалася зняти з мене, в її розумінні, вину за те, що я на своїй роботі відповідав за атеїстичну пропаганду», — ​згадував перший Президент.

Леонід Кравчук прожив з однією дружиною — ​Антоніною Кравчук (Мішура). Вона багато років працювала викладачем економіки в університеті ім. Т. Г. Шевченка. Публічного життя не вела, свого чоловіка під час офіційних церемоній не супроводжувала. Син Леоніда Кравчука Олександр (1959 р. н.) потрапляв у рейтинг журналу «Фокус»: «200 найбагатших людей України». 2011 року він посів 116-те місце, а в 2014-му — ​167-ме. Тоді його статки оцінювалися в $45,7 млн. Олександр Кравчук володіє корпорацією «Нафком Агро», що входить у десятку найбільших землевласників України, орендуючи близько 200 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.

Політична діяльність

У серпні 1991 року як Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук погодився на ініціативу Народного Руху проголосувати за Акт проголошення Незалежності України, автором якого був Левко Лук’яненко. 24 серпня 1991-го Кравчук підписав Акт, ставши таким чином Головою Верховної Ради України. Його підтримала частина депутатів із числа націонал-демократів, називаючи його «батьком незалежності».

Відомими є слова народного депутата України Володимира Філенка, що у відповідальний момент, коли Україна здобувала незалежність, «у Кравчука волиняка переміг комуняку». Втім, за спогадами свідків, ще задовго до серпня він готувався до проголошення Незалежності. Зокрема, у січні 1991 року на міжнародному форумі в Давосі Голова Верховної Ради Леонід Кравчук попросив про конфіденційну зустріч із тодішнім прем’єр-міністром Польщі Яном-Кшиштофом Бєлецьким, і, за його спогадами, перше питання політика звучало так: «Чи визнала б Польща незалежність України, якби та її проголосила?».

7–8 грудня 1991 року в Біловезькій пущі відбулася зустріч лідерів Білорусі — ​Станіслава Шушкевича, Росії — ​Бориса Єльцина і України — ​Леоніда Кравчука. Від імені своїх держав вони підписали Біловезьку угоду про припинення існування СРСР. «Це — ​найголовніший у житті рік, місяць, день і година, коли я підписав розвал СРСР. Це найголовніше, що я зробив. Мені вдалось виконати волю українського народу. Навіть не Кравчук розвалив СРСР, а український народ на референдумі 1 грудня 1991-го. Я виконав волю українського народу — ​розвалити СРСР, я щасливий, що зробив це», — ​казав про цю подію Леонід Макарович.

Леонід Кравчук був першим пострадянським лідером, хто передав владу демократичним шляхом, — ​у 1994 році на дострокових президентських виборах він програв Леоніду Кучмі.

Цитати «Хитрого Лиса»:

«Незалежність прийшла в Україну несподівано — ​прилетів Кравчук і привіз її на тарілочці з блакитною смужечкою».

«Той, хто у 90-ті їздив із «кравчучкою», нині має свій бізнес, а хто бігав із прапором, то бігає з ним і досі».

«Маємо те, що маємо» (цим відомим висловом Кравчук оцінював роботу президента Леоніда Кучми. — ​Ред.).

«Коли я став президентом, моя дружина їздила «Ладою», а в родини не було охорони. Це не те, що тепер: будь-який лакей, що тільки дорвався до влади, їздить із мигалками й реанімаційними машинами. Я завжди кажу: якщо за тобою їде реанімаційна машина, залишайся вдома, на хрєна тобі їхати на роботу?!».

Коментар

Віталій ПОРТНИКОВ, журналіст:

«Вибір у нас був не між Кравчуком та Чорноволом. А між Кравчуком та Станіславом Гуренком, останнім першим секретарем ЦК КПУ, противником не лише незалежності, а й перебудови — ​і дуже сильним номенклатурником. Те, що у боротьбі за владу Кравчук обійшов Гуренка ще перед путчем 1991 року та став безальтернативним лідером номенклатури — ​не просто успіх Кравчука. Це наше щастя. Завдяки цьому у нас з’явилася держава, яка не стала знову російською колонією — ​хоча багато хто потім і дуже хотів».

Читайте також на volyn.com.ua: «3-річний Лео, який переспівав «Червону калину» не гірше Хливнюка, не розуміє, що став суперзіркою (Фото, відео».