«Нарешті міг поплакати»: у Бучі 6-річний хлопчик прийшов на могилу батька, який захищав місто
Це шестирічний Дмитро Ковальський, який після смерті батька на 80 день прийшов на місце, де тато загинув. Це місто Буча і саме тут проходили бої із рашистами, які рвались до Києва цією дорогою. Батько Дмитра один з перших став на захист рідного міста
Про це повідомила у facebook Світка Березівська.
«Батько Дмитра – Володимир Ковальський- ветеран АТО. Пройшов Майдан, 2016 року він у складі розвідки на Сході підірвався на міні і втратив кінцівки двох ніг. Тоді дивом врятувався. Його 2 кілометри бойові побратими несли до шпиталю. Тоді його дружина уже чекала їхнього малюка Дмитра. Вагітною дружина переселилась у військовий шпиталь, щоб допомогти Володимиру одужувати. Всім світом на протези бійцю АТО тоді збирали українці. Уже 2016 року Володимир на протезах взяв участь у Іграх Героїв. Його в Бучі за протези, які він не ховав, називали бучанським термінатором, а він розпочав свою справу і виховував сина.
Його шестирічний син Дмитро пройшов 2 кілометри зруйнованою Бучею пішки з місця, де тато загинув, до могили батька.
Коли 27 лютого на околицях Києва тривали бої, Володимир взяв автомат і разом із місцевою самообороною захищав місто. Бойові побратими нині згадують – йому радили не приймати бій, бо через протези йому буде складно відступати.. Він ж наполягав – буде захищати місто, де живе його син. 27 лютого після страшного бою пораненого його везли у шпиталь. Дорогою він помер.
Далі було пекло окупації. Тіло захисника на двох протезах поховали в груповому захоронені вбитих у Бучі на якому рідні не попрощались із Героєм.
Але почесному прощанню бути і на 80 день після смерті – його шестирічний син Дмитро пройшов 2 кілометри зруйнованою Бучею пішки з місця, де тато загинув, до могили батька. Під кінець дороги хлопчика взяли на руки, але зійти із ходи син відмовся.. Дмитро у свої 6 років мріяв попрощатись із батьком Героєм, який на двох протезах – захищав свою країну від окупантів.
На могилі синові Героя вручили державний прапор і лунали постріли пам'яті від почесної варти… Хлопчик стискав прапор, яким накривали батька на прощання і нарешті міг поплакати. Бо досі він тримався»...
