«Мам, обіцяй триматися»: історія студента рівненського вишу, який ділився світлинами «Азовсталі»
Про талановитого і щирого 26-річного азовця Дмитра Козацького з позивним Орест писали чи не усі українські медіа, а його знімки, які він робив на заблокованій «Азовсталі», облетіли весь світ
Талановитий фотограф та боєць «Азову» народився та виріс у Малині. Нині тут живуть його рідні та близькі, які з нетерпінням чекають на повернення Дмитра.
Повідомляє «Malyn.media».
Дякую за прихисток Азовсталь — місце моєї смерті і мого життя.
20 травня, перед тим, як потрапити в полон, Дмитро опублікував допис у своєму твіттері:
«Ну от і все. Дякую за прихисток Азовсталь — місце моєї смерті і мого життя. До речі, поки я буду в полоні, залишу вам фото в найкращій якості, відправляйте їх на всі журналістські премії і фотоконкурси, якщо щось виграю, після виходу буде дуже приємно. Дякую всім за підтримку. До зустрічі».
Цього ж дня віцеспікерка українського парламенту Олена Кондратюк заявила, що світлини Дмитра відправлять в усі парламенти Європи та світу, які на стороні України. А ще саме Дмитро запам’ятався тим, що під звуки вибухів заспівав пісню «Стефанія» гурту «Kalush Orchestra».
Мати Дмитра – Ірина Юрченко, яка працює провідницею, розповіла про їхню сім’ю, дитинство сина, вибір приєднатися до «азовців». А також про телефонні діалоги із заблокованого заводу і фотосесію поранених.
Дмитро з дитинства мав багато друзів. У дворі завжди проводив час у великій компанії. Навіть організовував з меншими дітьми свята, конкурси. Приділяв він увагу і сестричці – Даші, яка на вісім років від нього молодша. За словами матері воїна, у них дуже тісний зв’язок.
З дитинства Дмитро проявляв інтерес до фотографії. Певний час навчався у Польщі. Під час Революції Гідності був на Майдані та боровся за справедливість.
Навчання у Польщі довелося покинути. Однак, зараз він є студентом «Острозької академії» на спеціальності «Політологія».
«У 2015 році Діму призвали на строкову службу в армію. Він потрапив у маріупольську частину Нацгвардії. Після служби син вирішив підписати контракт, а ще через рік – у 2017-ому – вступив до лав «Азову». – У 2015 році Діму призвали на строкову службу в армію. Він потрапив у маріупольську частину Нацгвардії. Після служби син вирішив підписати контракт, а ще через рік – у 2017-ому – вступив до лав «Азову», - розповідає пані Ірина.
Дмитро переживав, що його маму, як провідника, закріплювали за евакуаційними потягами.
Читайте також: Лікарям вдалося «завести» серце, але ненадовго: на Волині прощаються із 23-річним Героєм Віталієм Приймаком.
Матір Дмитра з перших днів занала, що його підрозділ перевели на «Азовсталь»:
«Діма не раз розповідав, що йому чудом вдавалося залишитися в живих. Пригадую, 15 квітня, приміщення, де вони працювали й відпочивали, накрило потужним ударом і сина буквально викинуло з ліжка, а саме ліжко накрила обвалена стіна. Його Бог зберіг, але отримав осколкові поранення у голову.
Потім розказував мені, як його напарницю, з якою вони працювали пліч-о-пліч, тоді засипало обвалами. Каже: «Мам, я її ледь відкопав, її засипало землею… Але я виніс її, на руках, вона жива, мама, слава Богу, жива!».
Батьки Дмитра знали, що син та його побратими вийдуть з «Азовсталі». Жінка стверджує, що не вважає це полоном - так було необхідно, щоб врятувати хлопців.
За кілька днів хлопець попередив рідних, що може втратити зв'язок.
«Вже 20 травня, коли вони виходили з території заводу, він скинув мені відеозвернення: «Маманчик, будь ласка, тримайся, ти обіцяла, що купиш заспокійливі. Хочу, щоб при нашій зустрічі ти в мене була спокійна і гарна»… Потім зв’язок перервався, але ми були готові до цього».
З того часу Дмитро телефонував до мами один раз та сказав, що живий.
