Біда летіла попереду нас: уламки ракети, яка розірвалася на віадуці неподалік Павлограда за пів години до проїзду по ньому буса Віталія Нагорняка.
«Пам’ятник пуйлу. Прохання… не обсикати»
Як в усій Україні ненавидять, зневажають, проклинають і висміюють путіна та його орду
Війна звела мене з волонтерами із села Борочиче Мар’янівської територіальної громади Андрієм Лебезуном і Віталієм Нагорняком. У волонтерських поїздках цьогорічного березня–квітня на Київщину, в Дніпропетровську, Донецьку й Миколаївську області ми набачилася воістину крутих «пам’ятників» путіну. Зневага до нього влучно й дотепно передається пензлями художників, гнівними рядками віршарів, імпровізаціями музикантів, що неабияк піднімає бойовий дух наших захисників.
Однаково дієві творчі задуми на мистецькому фронті мають аматори й зірки. Скажімо, актор, продюсер та ведучий Юрій Горбунов зізнався для ЗМІ: його команда працює над фільмом-комедією, яка називатиметься «Похорони путіна: земля тобі стєкловатою».
У дорозі ми не старалися запам’ятовувати назви населених пунктів, біля яких неможливо було не усміхнутися, уздрівши черговий п’єдестал ненависті до ворога. Не скрізь можна було зупинятися, та все ж зуміли сфотографувати найцікавіше.
Віддати належну шану за розвиток жанру ганьби головному оркові рашистів насамперед потрібно захисникам українського острова Зміїний. Військові моряки в добру хвилину вказали дорогу «рускому кораблю», бо він невдовзі прибув туди, куди його послали.
Чи не наступного дня на всіх дорогах України з’явилися тисячі вказівників-аналогів російським солдатам, кораблям, танкістам та всій іншій орківській наволочі. Вони — на великих банерах і простих дерев’яних дощечках.
Андрій Лебезун теж не полінувався висловити зневагу односельчан до москалів. Цей крилатий вислів наших захисників з’явився на в’їзді в його рідне село.
— Односельчани й думки не допускають, що сюди ступить нога москаля. Однак знак люди фотографували, світлини помістили в соціальних мережах, щоб «асвабадітєлі» знали своє місце, — прокоментував в одній із чергових поїздок.
На жаль, недавно хтось прибрав його з узбіччя. Зробив це нишком, уночі. Дуже не хочеться думати, що тут десь таїться «рускій» дух.
Борочиче прославилось героїчним вчинком чотирьох друзів. Олександр Волошин, Віталій Шмат, Віталій Холонівець та Віталій Святинчук ще за радянської влади першими в Україні вивісили на своїй батьківщині на найвищому місці синьо-жовтий прапор.
Хтось дорікне, що ненормативну лексику стали частіше повторювати діти, та вона — це наймізерніше зло порівняно з тим, що бачать юні українці: російські зайди ґвалтують їхніх матерів, катують батьків, знищують села й міста, відбирають дитинство й життя у ровесників. У порядній сім’ї ця лексика не приживеться — зникне, як роса на сонці, того дня, коли Україна переможе!
Більшість витворів народного мистецтва українці роблять із підручних матеріалів. У дорозі ми не старалися запам’ятовувати назви населених пунктів, біля яких неможливо було не усміхнутися, уздрівши черговий п’єдестал ненависті до ворога. Не скрізь можна було зупинятися, та все ж зуміли сфотографувати найцікавіше.
На Вінниччині селяни спорудили шибеницю. На ній теліпаються опудала кацапів. На Полтавщині путін побачив би свій портрет в образі нечистого. Біля Кривого Рогу тамтешні майстри із задоволенням вклали кровососа в труну, не пошкодували часу витесати дерев’яний пам’ятник, на якому причепили портрет убивці і вінок.
Красномовна робота з граніту прикрашає подвір’я музею воєн «У діда» в Павлограді на Дніпропетровщині. Була свідком, як перехожі не обминали пам’ятника — милувалися ним, а чоловікам, ймовірно, дуже хотілося зробити те, на що провокувало викарбуване на ньому табу. До слова, на чільному місці неподалік музею його засновник Анатолій Токарєв, учасник АТО/ООС (позивний Дід), разом із волонтерами найперше звели пам’ятний хрест захисникам України, які загинули в російсько-українській війні.
Ніколи не забудемо дня, коли ми стали очевидцями поповнення музею новим жахаючим експонатом. За пів години до нашого проїзду по одному з віадуків передмістя на ньому розірвалося дві ракети. Залишки однієї з них нагадуватимуть павлоградівцям і їхнім гостям про злочини рашистів.
Словом, головного орка рашистської орди не лінуються бештати ні дорослі, ні діти. Був би на його місці нормальний чоловік, то вже пошкодував би, що народився на світ, чи згорів би від сорому, або ж просив у Бога милості провалитися крізь землю в пекло. Є ще варіант — піти за своїм «рускім кораблем»!..
Читайте також: Житель Бородянки врятував від путінських нелюдів 50 людей, але сам потрапив до їх рук.
