Фотомайстер каже, що задоволений дебютом на Волинській землі.
Вуличні фото в шахтарському місті — від криворізького майстра
Вечірньої пори на фасаді одного з магазинів, розташованого на бульварі Шевченка в центрі Нововолинська, помітила великі гарні знімки
Кількаметрові світлини на імпровізованому екрані спочатку сприйнялися як фото з війни — дитячі обличчя, танк, розбомблений будинок… Неподалік стояли двоє молодих людей, причетних до цих вражаючих зображень.
Знайомимося — Юлія і Євген Бондаренки, ініціатори демонстрації вуличного фото, які прибули з Кривого Рогу Дніпропетровської області.
Він російськомовний українець, уродженець міста Краматорська, де минули його дитинство та юність. Після одруження разом із дочкою та дружиною мешкав у Кривому Розі, тривалий час працював в Одесі. Війна змусила перебратися до друзів у Нововолинськ, своє житло там віддали мамі і батькам Юлі.
Година роботи — кілька десятків глядачів, їхнє позитивне сприйняття, схвальні коментарі. Це надихає.
Каже, щоб не нудьгувати у вільний час, а бути задіяним — почав дарувати нововолинцям свої фотознімки.
— Як відбувся дебют на волинській землі? — запитую.
— Я задоволений. Година роботи — кілька десятків глядачів, їхнє позитивне сприйняття, схвальні коментарі. Це надихає. Наступного разу, думаю, аудиторія буде більшою. Правда, власники закладу поскаржилися, що зробили це без їхнього дозволу. Але поліцейські не знайшли складу злочину у моїх діях. Тож у майбутньому буду враховувати такі нюанси.
Євген детально, по роках, розповідає, коли у рідному місті взяв у руки фотоапарат, як вивчав його, що спонукало зайнятися вуличною зйомкою. До слова, це захоплення передбачає певні вимоги: фотографуєш усе підряд, але відразу у голові продумуєш панораму загальної картини, виходячи з того, яку ідею хочеш донести глядачеві. Потрібні спеціальна апаратура, акумуляторні батареї для виготовлення робіт великого формату. Також не менш важливо — знайти наставників, у яких потрібно усьому вчитися.
Євгену суттєво допоміг інтернет, реєстрація на відповідних сайтах, спілкування через гугл-перекладача з японськими фотомайстрами, отримання від них дозволів, високі оцінки його першої фотовиставки в Одесі.
— Розбитий будинок, заплакане дитяче обличчя, танк — це деталі якогось іншого творчого проєкту. До воєнних знімків я ще, напевно, не доріс, вони в мені не визріли, — зізнається співрозмовник. — Це ще попереду, коли повернуся у рідний Кривий Ріг. І сподіваюся, що перемога настане скоро.
А поки що Євген Бондаренко із завзяттям дарує свою творчість нововолинцям. І вона їм припала до душі.
*Публікація створена за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.
Читайте також: Прикутий до інвалідного візка чоловік щотижня ліпить тисячу вареників для фронту.
