Рівняються на досвідчену майстриню Євгенію Стасюк (в центрі за швейною машиною) Валентина Барановська, Валентина Бролінська, Ольга Яцина і Юлія Прокопчук.
Добровольчий жіночий батальйон шиє для наших захисників «розгрузки»
А ще тканинні аптечки, плащі-пончо й підсумки для боєприпасів
«Кожен може зробити свій внесок у перемогу, тому ми відразу зголосилися на пропозицію нашого односельчанина, волонтера Андрія Лебезуна постачати захисникам розвантажувальні жилети», — говорять патріотки з села Борочиче Мар’янівської територіальної громади Луцького району. Цій справі швидко навчилися навіть ті, хто спершу не знав, з якого боку підійти до швейної машинки. Тепер почуваються колективом, який на своєму фронті активно «воює» з ненависними орками
В одній із волонтерських поїздок на Донеччину я була свідком того, наскільки «розгрузки» потрібні на війні. Одній з них особливо радів горохівчанин Ігор Дашкевич. Тоді через повітряну тривогу ми не встигли розповісти йому і його бойовим побратимам про швейний цех у Борочичому. Зате маємо нагоду зробити це тепер, бо віднедавна волонтери центру, який координує горохівчанин Віталій Гладун, разом із найнеобхіднішими речами доставляють на передову і газету «Волинь».
— Публікації у ній нас дуже підбадьорюють. Завдяки газеті знаємо: за плечима — надійний тил, — кажуть захисники, із задоволенням міняючи після бою військову зброю на інформаційну.
Ці «розгрузки» борочиченські жіночки почали шити не відразу. Із перших днів війни умілі руки майстринь безперервно, наче на конвеєрі, виготовляли подушки й ковдри для солдатів і внутрішніх переселенців. Пір’я для них безкорисливо зносили односельчани, а працювали спершу в господарському приміщенні місцевого підприємця Івана Яцини.
Згодом швеї перейшли в тутешнє кафе «Вишневий сад». Його господарі Аліна й Микола Прокопчуки люб’язно запросили чималий гурт облаштуватися в теплому та комфортному банкетному залі, а коли потепліло, жінки знову повернулися до Івана Яцини, мама якого, Ольга, однією з перших стала військовою кравчинею.
Тепер грошима допомагають керівники великих сільськогосподарських підприємств і місцеві фермери.
Непросто було знайти і швейні машинки. Три перші приніс із дому житель села Широке Василь Заяц. Хорошій справі й досі служить Zinger його покійного діда-кравця Григорія Богдана. Той «антикваріат» німецького виробництва швидко освоїла Євгенія Стасюк, а пан Василь не відмовляється ремонтувати пристрої, коли вони іноді виходять із ладу.
Дефіцитом були елементарні викройки, але їх швидко знайшла в інтернеті Валентина Барановська й разом із Ольгою Микийчук за свої гроші купили перші метри тканини. Потому кошти почали збирати парафіяни Свято-Миколаївського храму Православної церкви України, а згодом на прохання депутатки Мар’янівської селищної ради Марії Ковальчук тканину охоче придбав депутат Волинської обласної ради Тарас Щерблюк.
— Тепер грошима допомагають керівники великих сільськогосподарських підприємств і місцеві фермери, підприємці Євгеній Шелепіна, Андрій Озірський, Микола Віктович, Павло Новосад, Михайло Стецюк, Микола Шоцький, Роман Сцьольний, Володимир Василюк, Олександр Путинський. Їх приносять також вчителі місцевої школи, жителі Борочичого й сусідніх сіл — Широкого й Бран. Купувати потрібно й фурнітуру. Її теж замовляю в інтернеті, — розповіла Валентина Барановська.
На жаль, війна затягується, але борочиченським жінкам не позичати ні терпіння, ні невтомності. Дружний добровольчий батальйон кравчинь збільшується. В його рядах наближають таку бажану перемогу Євгенія Стасюк, Валентина Барановська, Ольга Яцина, Оксана Мельничук, Галина Степащук, Людмила Прокопчук, Світлана Сладковська, Ольга Вітюк, Оксана Войтович, Марія Сасовець, Богдана Цьось, Валентина Бролінська, Вікторія Стародєдова, Ольга Таранович, Юлія Прокопчук, Марія Ковальчук, Антоніна Матчук, Тетяна Павліщук, Тетяна Звірко, Любов Точенюк, Ірина Герчук, Ніна Богонос, Оксана Дуб’юк, Олена Трачук, Наталія Клачук, Любов Соболь, Оксана Новосад. До них охоче приєдналася Ольга Таранович із Києва, яка в Борочичому знайшла прихисток від війни.
Трудівниці різного віку й професій завзято шиють не лише «розгрузки», котрим вже не ведуть рахунку. Віднедавна вони освоїли також виробництво тканинних аптечок, вчаться шити плащі-пончо та підсумки для боєприпасів. За це волонтери передають майстриням велику вдячність від військовослужбовців із найгарячіших точок України.
Читайте також: «Пам’ятник пуйлу. Прохання… не обсикати»
