У житті дуже багато ситуацій, коли дитина разом з батьками мусить скоритися обставинам і чекати.
Секрети терплячості. Колонка мами чотирьох дітей Оксани КОВАЛЕНКО
Тим батькам, чиї діти вміють чекати, живеться набагато легше, аніж іншим. Та й малі зростають більш загартованими
Цього разу поділюся «сімейним» спостереженням, «привезеним» аж із Німеччини. Так склалося, що я з дітьми понад місяць мешкала у тамтешніх друзів, тож мала можливість оцінити, як німці виховують дітей.
Молода пара років 30–35 з любов’ю ростить однорічного хлопчика та трирічну дівчинку. Найчастіше ми спілкувалися на дитячому майданчику та під час вечері за великим круглим столом. Спостерігала, як німкеня без поспіху ставила тарілки зі стравою перед кожною дитиною й дорослими. А потім сідала частуватися сама. При тому навіть не намагалася нагодувати малого, як роблять деякі надто турботливі мами: жінка спокійно вечеряла, іноді поглядаючи, чи добре справляється її малеча. Аж ось хлопчик захотів консервований огірок, однак йому відмовили. Він робив ще кілька спроб отримати бажане, але щоразу мама спокійнісінько повторювала йому той же текст із заперечною інтонацією. Як з’ясувалося, малому потрібен був огірок, щоб бавитися, однак мама його ідеї не підтримувала. Ані мила усмішка сина, ані його обурення її рішення не зламали.
Ані мила усмішка сина, ані його обурення її рішення не зламали.
Більше того, вона навіть не переставила тарілки з огірками подалі, аби та не мозолила хлопчику очі. І він таки скорився, бо навіть у такому віці дитина здатна зрозуміти, що мамине «ні» незламне. З іншого боку, я зауважила, як той однорічний хлопчик у стільчику для годування спокійно очікував своєї порції і, вже як поїв, не репетував і не намагався вилізти, а лише поглядав, як орудують виделкою й ножем його батьки.
Читайте також: Куди подіти «воєнні» нерви: колонка мами 4 дітей Оксани КОВАЛЕНКО.
У житті дуже багато ситуацій, коли дитина разом з батьками мусить скоритися обставинам і чекати: чи в супермаркеті, чи в лікарні та й навіть удома. Її вміння «прикрутити свою нетерплячку» формується у, здавалося б, дріб’язкових ситуаціях. Важливо їх бачити й не поспішати догоджати малечі, відгукуючись на її запити «вже й негайно». «Зачекай п’ять хвилин», — кажу синові й вказую на годинник. Цей маленький проміжок часу для мене — мука, бо доводиться пояснювати, що це зовсім не те, що полічити до п’яти, а потім через кожні пів хвилини повідомляти, що ще треба чекати. Однак тримаюся за те, що це загартування витримки й інвестиція в наші спокійніші майбутні стосунки.
Маєте свої зауваження — прошу ділитися. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
