Журналіст Петро Мага: «Мені хтось в окопах вливає в голову… вірші»

В інтерв’ю «Фактам» Петро Мага розповів, що добровільно пішов на фронт на четвертий день війни. Очолює окремий взвод, який займає позицію, що називається «очі». «Військові зрозуміють, про що мова. Це домінуюча висота, з якої видно на всі боки, і найголовніше наше завдання — ​не допустити висадки десанту. У момент прильоту ми маємо все для того, щоб їх «гідно» зустріти», — ​пояснює він.

 За час війни, каже Мага, він бачив «багато чого» — ​«над головами з ранку до вечора літало все, що могло, було відчуття, що це відбувається не з нами». Попри те, він жодного разу не сумнівався, що Україна вистоїть.

Воїн Петро Мага зізнається, що хотів би дійти «до Уралу та обійняти китайців, які йтимуть із протилежного  боку».

«Ця війна відкрила дуже багато у наших людях. Я бачив хлопців, котрі йшли воювати на протезах! Електриків, які з’єднували розірвані дроти, коли їх накривало «Градами», — ​розповідає воїн і зізнається, що хотів би дійти «до Уралу та обійняти китайців, які йтимуть із протилежного боку».

 «Я не кровожерливий, але для мене символом того, що робили ці іроди, є заміноване піаніно Ігоря Поклада (відомий композитор, Герой України, якого війна застала вдома в окупованому Ворзелі під Києвом. — ​Ред.). Адже вони бачили диски на стінах його будинку, фотографії та розуміли, що тут живе музикант. Але зробили розтяжку прямо на його клавіатурі. Це не вкладається у голові! Росіяни — ​просто брудна орда, яка отримала дозвіл ґвалтувати нашу країну»…

Щодня приблизно годину Петро Мага виділяє на написання віршів. «Пишеться дуже швидко. Немов хтось згори надиктовує рядки, — ​каже він. — ​Особливо, коли я перебуваю у стані шоку. Так було, коли писав про Бучу, Маріупольський театр, Краматорськ, хлопця, який підірвав себе… Я не можу пояснити, як написав. Було враження, що я просто відкрив голову, а туди вливалася інформація».

Після війни Петро Мага мріє видати книгу зі своїми творами.

Вірші з окопу

Як пояснити вам,

Що у нас — ​різні батько і мати,

Як довести рабам,

Що нас не потрібно звільняти!!!

Кара не обмине,

Ні душу вашу, ні тіло,

Все огидне й страшне,

Ви вже, на жаль, зробили…

Вже не врятує час,

Те, що не можна зшити,

Знайте, ненавидять вас

навіть маленькі діти!

Їх побажання в дім

досі приносять феї,

А ви поясніть своїм,

звідки у вас «трофеї»!

Дайте їм ніби любов,

ніби батьківські цілунки,

Тільки змивайте кров

із крадених подарунків!

Вчіть вклонятись царькам

з люльки і до могили,

Бридко вогким слимакам

навіть бачити крила!

Там, де ви звикли повзти,

Ми важко вчились летіти,

А слово ПЕРЕМОГТИ

для нас означає — ​ЖИТИ!

Таїсія БАХАРЄВА

Читайте також: Військовий медик з Волині про те, що на фронті слово «Дякую» часто важливіше за «Молюсь за тебе».