Якщо у Харкові Анна Кулик мала все для професійного масажу, то у Любешові їй довелося починати фактично з нуля

«Головним було, аби якнайшвидше відвезти дітей у безпечне місце»

До того два з половиною місяці жінка була без роботи через війну. Проте дуже хотіла зайнятися улюбленою справою. Тож, як тільки дізналася, що є така змога, одразу ж вирішила цим скористатися. Першими її клієнтами стали друзі, працівники «Містечка», а також інші внутрішньо переміщені особи, яких пані Анна запрошувала у месенджер-групі переселенців. Поступово клієнтів більшає, що не може не радувати харків’янку. Адже після затяжного «вимушеного простою» має змогу знову працювати. Вона охоче перелічує, якими видами масажу володіє: лікувальним, зміцнюючим, розслабляючим, лімфодренажним, антицелюлітним… Подруги-переселенки кажуть, що пані Анна робить масаж від пальчиків ніг до маківки. У якості його переконалися на собі, адже є її постійними клієнтками.

Більше п’яти років харків’янка працювала у великій успішній компанії. Аби вивчати всі новинки у сфері краси, жінка переймала досвід не лише в Україні, а й їздила на різні конференції в інші країни. Тож закономірно, що її праця як професійної майстрині користувалася неабияким попитом. Аж допоки звичне життя не зруйнувала війна…

Головне, каже жінка, що є при ній найважливіший інструмент — ​руки, а також знання. Тож, переконана, все помаленьку вдасться.

На початку березня Анна Кулик із чоловіком та двома дітьми покинула Харків. Там залишився свекор і дві її сестри зі своїми сім’ями. Дідусь прихистив родину, яка жила в багатоповерхівці. Сестри нашої героїні, за її словами, категорично відмовлялися виїжджати. Пізніше ж не мали певності, що зможуть безпечно дістатися до підконтрольних територій. Нині ж при загрозі рятуються в укритті заводу, що поблизу.

Пані Аня зізнається, що й вона думала спочатку, сидячи в погребі: «На день-два така ситуація, а далі все налагодиться». Але минали дні, а бомбардувань не меншало. Для неї було головним, аби якнайшвидше відвезти дітей у безпечне місце. Тож через тиждень від початку повномасштабного вторгнення росії із чоловіком прийняли рішення виїжджати. «Коли винищувачі літають над головою, скидають бомби, то неможливо лишатися спокійними. Тут (У Любешові. — ​Авт.) гудуть сирени, але все ж тихо. А в Харкові сирена — ​й одразу вибухи. Кілька хвилин є, аби добігти до укриття», — ​описує пережиті сумні реалії жінка. Тож у перші дні, коли вони приїхали сюди і чули сирени, то дивувалися, що місцеві не біжать у сховище.

«Як тільки закінчиться війна, одразу ж повернемося додому»

На Любешівщину харків’яни приїхали, бо тут змогли знайти житло завдяки подрузі, чия родина місцева. Вони й виїжджали всі разом, трьома автомобілями. Три дні добиралися з Харкова на Волинь. «Перший раз, як ми вирушили з дому, за метрів двісті від нас упав снаряд. На відеореєстраторі досі залишився той запис. Ми тоді вернулися, переночували і все ж таки вирушили в дорогу», — ​з хвилюванням згадує переселенка. Із досвіду близьких людей вона знає, як важко доводиться тим, хто не зміг вирватися з окупації. Тож почувши, що наші волонтери збирають гуманітарну допомогу на Дніпро, куди перебрався волонтерський центр із Маріуполя, чоловік пані Анни разом зі ще одним переселенцем придбали пів тонни картоплі й долучилися до хорошої справи.

Діти Анни Кулик навчаються онлайн у своїй школі: Ваня закінчує десятий клас, Мілана — ​другий. Син тренувався у харківській волейбольній команді «Локомотив». І яким же було його здивування, коли в нашій місцевості познайомився із хлопцем, котрий також грав за «Локомотив». Тож тепер вони удвох займаються спортом. Міланка вдома ходила на заняття сучасних танців та балету. Крім того, обоє дітей додатково вчили англійську. День мали такий, що кожна година була розписана. Тепер же звикають до розміренішого способу життя.

Сама ж пані Анна має дві професії — ​економістки та медсестри. Аби бути професійною масажисткою, закінчила багато курсів. Спочатку працювала в салоні краси. Потім праце-

влаштувалася в компанію косметологинею-естетисткою по тілу. Застосовувала не лише ручний масаж, а й інші різні методики. Специфікою її роботи була корекція фігури.

Але якщо в Харкові фахівчиня мала все для професійного масажу, то у Любешові їй довелося починати фактично з нуля. Та головне, каже жінка, що є при ній найважливіший інструмент — ​руки, а також знання. Тож, переконана, все помаленьку вдасться.

…«У вас дуже гарна природа. У нас в місті чудові парки Горького, Шевченка, незадовго до війни новий зоопарк відкрився, був й екопарк, діяло багато спортзалів, фітнес- та йогацентрів…» — ​задумливо промовляє переселенка. Бо ж наразі лише в новинах та снах бачить рідний Харків. Але вірить, що розлука  ​короткочасна. «Як тільки закінчиться війна, одразу ж повернемося додому, працюватимемо та всіма силами допомагатимемо відбудувати місто», — ​ділиться найбільшою мрією харків’янка.

*Публікація створена за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Тамара УРЯДОВА

Читайте також: Поляк Пшемислав Цибульський уже 21 раз приїздив в Україну з гуманітарним вантажем.