Якщо є пекло на землі, то це Курське сізо: пілот ЗСУ розповів, як виживав у полоні

На початку березня двоє українських пілотів — ​Іван Пепеляшко й Олексій Чиж, — ​які боронили Київ, потрапили у полон. Чоловіки понад місяць виживали у російському сізо. Наразі обидва проходять лікування в київському госпіталі. Про поневіряння полонених пілотів Пепеляшко розповідає за двох, оскільки Чиж на момент розмови з журналістами «Нового времени» був ще слабкий після операції.
Окупанти збили вертоліт, у якому були Пепеляшко та Чиж, 8 березня. Льотчики отримали важкі поранення. Третій член їхнього екіпажу загинув. Росіяни надали їм медичну допомогу та вивезли на ворожу територію. Згодом бранці опинилися у Курському сізо. Як розповіли чоловіки, у день прийому працівники установи позабирали у полонених усі речі, аж до хрестиків. «Здєсь Бога нєт», — ​говорили у в’язниці. А згодом і доводили це переконливими методами. «Я не хочу казати таких гучних слів, але мені здається: якщо є пекло на землі, то це Курське сізо. Я завжди думав, що Бог є всюди. Усе бачить і все чує. Але є місце, звідки, напевно, не чутно молитов — ​з цього підземелля», — ​сказав Іван.

Є місце, звідки, напевно, не чутно молитов — ​з цього підземелля.

Одразу після відбирання речей на українських бранців чекала «масажна бесіда», і це попри те, що вони мали важкі травми. Пілотів помістили до невеликої камери, обладнаної металевими двоярусними ліжками. Разом із Пепеляшком і Чижем тут було 12 українських військовополонених, усі — ​офіцери.
«Найдовше в сізо плине не тиждень чи два-три дні, а доба. О 6-й ранку — ​підйом, і весь день до команди «відбій» (22.00) ти не маєш права доторкнутись до ліжка. За цей час раз чи два (а якщо пощастить — ​то ні разу) тебе будуть викликати на допити. Після них, як правило, буде некомфортно спати на якомусь боці», — ​розповів Пепеляшко.

За словами військового, і дня не було, щоб українців не змушували співати російських пісень усією камерою. Особливо часто — ​гімн рф, який потрібно було виконувати виключно стоячи, вишикувавшись на лінії. І нікого не цікавило, можеш ти стояти чи ні. Якщо працівникові сізо не подобалось, як хтось співає, їм «пояснювали, що неправі». Якщо ж помічали, що погано знає слова, змушували безперестанку співати від 20 до 40 хвилин.

 Та особливо було важко Олексієві Чижу та Іванові Пепеляшку через відсутність медичної допомоги. Їх привезли в сізо ще у гіпсі та на милицях. Лежати вдень не дозволяли, а сидіти було важко. Та й рани тут у всіх через вологість гноїлись. А про перев’язки було годі й говорити. «Поранені намагалися збирати виділення із загноєнь туалетним папером і робити ним перев’язки. Був один терплячий хлопець, який усім допомагав. Але і папір був лімітований — ​28 сантиметрів на кожного на добу. Тому ми намагалися не перевищувати норми. Можна взяти більше, але тоді папір закінчиться через якийсь час», — ​сказав чоловік.

Уперше я зрозумів, що ті книжки, які читав, про хлопців, котрі нічого не розказують і терпляче стискають зуби, не відповідаючи на питання, — ​це тільки у фільмах. У житті так, на жаль, не буває. 

За словами Пепеляшка, всі працівники сізо дуже професійно працювали в напрямку того, як «зламати» людину. «Уперше я зрозумів, що ті книжки, які читав, про хлопців, котрі нічого не розказують і терпляче стискають зуби, не відповідаючи на питання, — ​це тільки у фільмах. У житті так, на жаль, не буває. Триматися можна, але все ж таки вони (персонал сізо) уміють досягати своїх цілей», — ​сказав він.
Аби не з’їхати з глузду, офіцери в камері грали в «імена», «міста», обговорювали свої мрії і подорожували країнами через розповіді один одного. У приміщенні висіла камера відеоспостереження, тому про війну й армію говорити вони не могли. Військові також піклувались один про одного. Чижу та Пепеляшку інші офіцери постійно віддавали сидячі місця (їх було лише два) — ​адже з переломом на нозі довго не встояти. Та Пепеляшку навіть сидіти було нестерпно — ​окрім пошкодженої ноги, у нього ще був компресійний перелом трьох хребців. На 5-й день біль був жахливим. Тому офіцери ненадовго клали Пепеляшка на той клаптик підлоги, якого не «бачила» камера, і обсідали його навпочіпки, аби лежачого не було видно в дверне вічко. 

«Вперше це було десь хвилин 30 — ​я просто лежав на підлозі. Сказати, що це було щастя?.. Це була найвища точка задоволення», — ​пригадує пілот. 

13 квітня о 19-й вечора до камери зайшов черговий зі словами: «Пепеляшко і Чиж — ​на вихід». Пілоти всю дорогу не могли повірити, що їдуть на обмін. Але вже 14 квітня вони були у Києві.
За матеріалами «Нового времени», «Главкому».

Василь КІТ

Читайте також: Маленька мешканка Любомля заспівала про калину з пожежного авто.