«Зміцнювати економіку — ​це теж наближати перемогу»

— Працюємо з пляшками голубого, коричневого, зеленого кольорів, а також прозорими, — ​наш гід Андрій Михайлов відразу розказує, як запускатимуть підприємство. — ​Тут відбуватиметься переробка, і готовий матеріал поставлятимемо для подальшого виробництва як одну із складових для виготовлення ​металоволокна або ж повторно для такої ж тари.

Спочатку засновники «Грін Компані НВ» мали подібне виробництво в Маріуполі та Запоріжжі. Займалися сортуванням сміття і переробкою ПЕТ-пляшки. Коли з початком активних бойових дій прибули з друзями в Нововолинськ, почали думати, де себе застосувати з більшою користю.

Андрій Михайлов — ​мешканець окупованого рашистами Маріуполя, спочатку як айтівець працював у волонтерському центрі «Нововолинськ Help» при Нововолинській міській раді. Потім почав цікавитися можливістю релокувати свій бізнес — ​і вирішив спробувати.

— З допомогою Міністерства економіки та при сприянні Нововолинської мерії вдалося перевезти залізницею обладнання, — ​розповів. — ​Підшукали підходяще приміщення — ​незадіяні площі ВАТ «Оснастка». Тепер пробуємо запустити виробництво.

Доставляли все оснащення майже місяць. Взяли навіть трохи необхідної сировини, аби почати працювати. Як мовив керівник, доведеться поновлювати зв’язки, які в силу відомих причин розірвалися. З усіх попередніх надійних партнерів залишилася лише Чехія. Постараємося налагодити все по-новому.
Але головне, що виробничники побачили в Нововолинську перспективу для розвитку. Вже набрали основних працівників. Від шести осіб планують дійти до 20. Кваліфікацію здобути неважко, було би бажання.

З допомогою Міністерства економіки та за сприяння Нововолинської мерії вдалося перевезти залізницею обладнання. ​Підшукали підходяще приміщення — ​незадіяні площі  ВАТ «Оснастка». Тепер пробуємо запустити виробництво.

На порядок денний вийде забезпечення сировиною. Як бути?

— Там ми працювали вже з сортованим сміттям, — ​розповідають. — ​Не виключено, що тепер доведеться пластикові пляшки добирати в інших містах, а то й навіть областях — ​Тернопільській, Івано-Франківській. Потужність нашого цеху — ​переробка орієнтовно 200 тонн сировини за місяць.
До речі, зараз в Україні, за словами Андрія Михайлова, з 15 подібних підприємств працює лише два — ​на Черкащині та на Донечччині. А вони дуже затребувані.

Заговорили й про те, що специфіка їхнього виробництва дотична до питання екології. Адже ми прагнемо, аби якомога менше було навколо сміття. А тому треба думати, яким чином його переробляти, бо утилізувати — ​і дорого, і складно.

Але найголовніше — ​створити робочі місця, вчасно платити зарплату й податки. Тримати й розвивати економіку — ​це забезпечувати армію необхідним.

Саме тому вирішення проблеми релокованого бізнесу — ​на контролі в нововолинської влади.
Міський голова Борис Карпус розповів, що перевезенням виробництв до Нововолинська цікавилися пів сотні фірм. Загалом у місті визначили 80 локацій із готовими виробничими площами, котрі можуть надати для ведення бізнесу переселенцям. Можемо запропонувати від невеликих приміщень на 50 квадратних метрів до індустріального парку на 20 гектарів, зазначив мер.

— Нам близькі переживання людей, які прибули в Нововолинськ. Вони стали своєрідними нашими амбасадорами. Ці підприємці мають свої зв’язки, і ми можемо стати платформою для їхнього розвитку. Наше головне завдання сьогодні — ​за 1–3 місяці релокувати малий і середній бізнес.

*Публікація створена за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Читайте також: Якщо у Харкові Анна Кулик мала все для професійного масажу, то у Любешові їй довелося починати фактично з нуля.