Шедеври з’являються на кришках ящиків з-під боєприпасів

До 24 лютого у Валерія було звичайне життя: працював сценаристом, писав дитяче фентезі та вірші, у вільний час грався із сином, а на сніданки любив готувати млинці.

«У планах було кілька кінопроєктів, писали сцарії, обговорювали ідеї, готувалися до пітчингів Держкіно. Сім’я, література та кіно — ​рік мав бути таким», — ​каже він.

Але у день нападу Росії чоловік зрозумів, що найближчим часом його плани не здійсняться. На вулицях міста почалася паніка, люди стояли у чергах до банкоматів, полиці магазинів порожніли. «З початком війни район, в якому я проживаю в Одесі, за лічені години опустів», — ​говорить Валерій.

 Через декілька днів чоловік відправив дружину та сина в евакуацію, а сам пішов у військкомат. «Там сказав, що служив у Добровольчому українському корпусі «Правого сектору» й умію працювати з мінометами. Так потрапив у бригаду, в якій зараз перебуваю», — ​згадує Валерій.

На фронті воїн став писати короткі новели. «Спочатку думав, що зможу закінчити фентезі для дітей, але це виявилось трохи складніше, ніж гадалося. А коротка форма — ​ідеальна: зробив і забув», — ​каже Валерій.

Валерій каже, що не вірить ані в натхнення, ані в якісь «тонкі матерії», на його думку, будь-яка творчість – ​це передусім робота.

Утім, нещодавно він усе ж таки написав повість для дітей про Святого Миколая. А потім почав малювати, використовуючи замість полотен кришки та фанерні вставки з ящиків з-під боєприпасів та автоматів. «Чисто випадково зайшов у магазин для художників й купив акрилові фарби та пензлі. Хлопці з мене постійно жартують: ти або малюєш, або пишеш, а коли ти воюєш?» — ​усміхається боєць. Справді, увесь свій вільний час Валерій віддає творчості, кілька останніх місяців чоловік спить по 4 години на добу. «У казармі збирається багато людей. Живопис став для мене можливістю побути на самоті, навіть коли навколо тебе десятки побратимів», — ​розповідає митець.

Спочатку художник малював ластівок. Каже, що вони — ​символ їхньої батареї, бо на шевронах бійців зображений саме цей птах. «Ластівка, як відомо, є одним із народних символів України. Вісник щастя, надії, відродження, весни, сходу, домашнього тепла... Тож я малював лише її», — ​пригадує Валерій.

Але з часом на його картинах стали з’являтися й інші птахи: чаплі, круки, соколи. На виїздах боєць малював пейзажі. «Коли кольорів стало менше, перейшов на абстрактні речі, в яких все одно можна розгледіти птахів. Весна — ​час, коли вони повертаються з вирію. І я дякую долі, що міг спостерігати за поверненням в Україну солов’їв та чути їхній спів у березні», — ​так описує свої враження про воєнну весну Валерій.

 У дитинстві він хотів бути орнітологом, прочитав чимало книг про птахів, мабуть, тому їх так багато на його картинах. Чоловік стверджує, що не вірить ані в натхнення, ані в якісь «тонкі матерії», на його думку, будь-яка творчість — ​це передусім робота. «Натхнення, як казав колись мій командир, для слабаків, а ти іди рий та укріплюй свою позицію. Окоп сам себе не вириє, текст сам себе не напише. З картинами так само», — ​міркує він.

Свої роботи художник спершу роздавав волонтерам, які допомагають військовим, а згодом йому почали писати люди, що хочуть придбати його картини. Куратори галерей пропонують митцю організувати виставки в кількох містах України. Втім, у майбутньому чоловік не планує займатися живописом. Йому більше до душі література та кіно.

Він мріє дописати фентезі для дітей «Делфі та чарівники», яке присвятив своєму синові. Дві книги Валерія вже вийшли у світ до війни. «Події відбуваються в Одесі. Я написав дві книги з чотирьох, перша надрукована харківським видавництвом «АССА» минулого року, друга, «Макгі та Чорний дракон», мала вийти цьогоріч. Для мене ця історія дуже важлива, перш за все тим, що вона про мої улюблені місця в Одесі», — ​каже Валерій.

Джерело: life.pravda.com.ua.

Яна ОСАДЧА

Читайте також: «Пташка зі сталі» – чудова казка, яку має прочитати кожен українець!