«Хтось і верблюдів має вичесувати», – переселенець із Донеччини на Волині

Подружжя Матвеєвих із 6-річним та 10-місячним синами виїхали з рідного Слов’янська у березні. Сергій згадує, як спочатку від обстрілів вирішили рятуватися його батьки:

— Ми собі працювали, жили… А тут — ​війна. Батьки мої мають будинок за 2–3 км від Пісків, це за сто кілометрів від Слов’янська. То ще в лютому попросили мене їх забрати, бо там у них почали дуже стріляти. Трохи побули в моєму місті, але захотіли їхати на Волинь: у 2015 році сюди перебралася моя сестра. А через кілька днів і ми із сім’єю вирішили їхати в більш безпечне місце. У мене двоє маленьких дітей — ​я хочу, щоб вони спокійно спали!

У нас індустріальний напрямок економіки на Донеччині, а тут люди рухаються трохи по-іншому, дуже торгівля розвинена. Прикордонні міста на вищому рівні завжди.

Зараз родина орендує житло на околиці Луцька. Сергій коментує:

— Тіснувато, зате спокійніше. Тут я маю роботу (там моє підприємство закрилося, і нас відправили у відпустку), дружина — з малям, старшенький син готується до першого класу.

 Розпитую Сергія про роботу там і тут. Він захоплено розповідає про водійське кермо й уміння возити крихкі й дорогі вантажі. Не приховує, що в юності мав проблеми із законом, однак зумів зійти з кривої стежки завдяки християнському реабілітаційному центру. Чоловік каже, що віра допомогла йому тоді — ​допомагає адаптуватися й тепер, коли усе, що заробив, що встиг полюбити, залишилося під артобстрілами. Тепер на роботі він вбирається у комбінезон годувальника тварин. Не приховує, що спершу було непросто:

— Тяжкувато спочатку було, бо ж звик руль крутити. А зараз втягнувся. Слава Богу, що я виріс у селі! Тут у нас як маленька ферма: просто тварини дуже різні. У нас копитні — ​нічого складного: вранці прийшли, погодували, водички дали, почистили. От верблюдів вичесали… Відвідувачі ж хочуть бачити красиву картинку, естетичну.

— В Писанні є такі слова: «Все, що робиш, — ​роби, як для Бога». От таке ставлення має бути!. Деякі кажуть: «Роби, як для себе». (Хоча деякі й для себе ні за що не беруться.) То я так сприймаю, що своєю працею щось створюю. От ти працюєш на розвиток, щось створюєш… Там я матеріально краще був забезпечений. Але я не можу скаржитися. Я вдячний Богу за кожен прожитий день. Чесне слово! Який смисл на щось жалітися? Якщо можеш щось змінити — ​змінюй! Звичайно, ми обмежені зараз у певних діях, бо не знаємо, що буде завтра. Але я — ​оптиміст!

Сергій Матвеєв додає, що дуже вдячний директорці зоопарку Людмилі Денисюк, що допомогла йому працевлаштуватись. Два місяці нового досвіду! Непромовлене доповнюють дрібниці: описуючи свою роботу, він часто вживає «ми» й «у нас», несподівано нахиляється й витягує з трави паличку від льодяника, хоч у зоопарку є прибиральник…

Читайте також: Переселенка про волинян: «Мене переповнює вдячність волонтерам, які допомагають не лише армії, а й таким простим людям, як ми»

Говоримо про нелюдів-рашистів, й він каже, що ніякі ідеї «руского міра» не можуть виправдати таке величезне зло. Сергій пояснює злочини путінської армії проти мирних людей «сильним впливом диявола». Зачіпаємо й «мовну» тему. Починати вчитися після 40 років важко, зауважує Сергій, та обставини (зокрема, робота) зобов’язують. Зараз він «підтягується» разом із 6-річним сином: читають дитячу Біблію українською. Наостанок розмови він вкотре окидає оком своє «господарство» й ділиться ще й таким міркуванням:

— У нас індустріальний напрямок економіки на Донеччині, а тут люди рухаються трохи по-іншому, дуже торгівля розвинена. Прикордонні міста на вищому рівні завжди. Але це й добре: у масштабах країни треба працювати так, аби держава розвивалася…  Хтось має і стригти баранчиків. Але якщо ти вже на цьому місці, то приклади максимум зусиль, щоб зробити свою роботу кращою.

*Публікація створена за підтримки Української Асоціації Медіа Бізнесу.