Художник-харків’янин заробляє гроші для армії, будучи в Луцьку

«Якщо твій будинок гойдається, як желе»

Знаний в Україні й за кордоном художник Роман Мінін із родиною залишив рідний дім у Харкові на 11-й день війни. Згадує, як заспокоював дитину, коли від вибухів їхній будинок трусило так, що з полиць падали книжки. Каже, боявся, щоб не почала заїкатися: «Що робити, якщо п’ятиповерхівка гойдається, як желе, відвалюються шматки від приміщення, ніби під час землетрусу, а дитина кричить? І ти вже не можеш їй сказати: «Все добре, нічого страшного», — ​бо це дійсно дуже страшно!»… Тож пан Роман із дружиною і дитиною та ще його батьки зібралися й поїхали подалі від смерті. Встигли пожити у Львові й у прикарпатському селі, а потім усі, окрім глави сімейства, подалися в Європу, а сам він — ​на Волинь. Тут мав творчу зачіпку: у мирні часи в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків на 15 березня запланували його виставку. Роман Мінін ділиться, що спершу мусив долати стрес, викликаний пережитим: «Через це мусив і до медиків звертатися, бо мав сильні головні болі, у мене і пів бличчя смикалося. Лікування допомогло, і я знову «розписався». Слава Богу, що є такі люди, як Віктор Корсак, засновик музею, якому нема аналогів в Україні. Він багато кому допоміг. (Одночасно стільки всього робить для армії.) Центр для переселенців, який він організував, — ​прекрасне місце! Тут хочеться жити й працювати. Він мені багато чим допоміг: і безплатне харчування, й подбав про доставку картин, які я раніше намалював.

«Цей час дуже сильно нас загартовує»

Роман Мінін розповідає, як зразу по приїзді допомагав іншим волонтерам справлятися з гуманітаркою та щось організувати. Крім того, працював волонтером у фондах з культурних проєктів. Навіть у департаменті культури Луцької міськради допомагав і написав кілька грантових проєктів. Каже: «Я хочу бути корисним суспільству — ​у мене так завжди було. З Луцька двічі їздив за кордон, зокрема в Давос, в рамках популяризації українського мистецтва. Як людина, яка вимушено покинула дім, мусить жити далеко від сім’ї, Роман Мінін має свій рецепт адаптації, яким і ділиться: «Депресивний стан вражає переважно тих, хто нічого не робить! Я завантажений роботою, малюю ескізи для муралів, монет тощо. От із Латвії запросили взяти участь у конкурсі на створення пам’ятної української монети. Усе якось пов’язано з добуванням коштів для нашої держави, бо від продажу тієї ж монети будуть надходити гроші для України. Багато що роблю дистанційно. З Луцька брав участь у підготовці моєї персональної виставки в Брюсселі, в групових — ​уже й не рахую. Всі зароблені гроші — ​на війну. Правда, мої особисті кошти вже закінчуються.

Депресивний стан вражає переважно тих, хто нічого не робить! Я завантажений роботою, малюю ескізи для муралів, монет тощо.

Роман Мінін розказує й про виставку, що нині презентував зі ще одним художником — ​уродженцем Донеччини Даніком Манжосом у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. Ділиться, що це своєрідна демонстрація внутрішньої сили: «Виставка, яку ми відкрили, — ​це всупереч усьому, що відбувається. Всім хочеться зараз повноти життя, відчуття спокою. І хоч відвідувачів небагато, але вони приїздять, деякі спеціально. Людям це потрібно. Я б так оцінив, що це один з видів психологічної боротьби: якщо ми можемо всупереч усьому відкривати експозиції, коли багато хто в депресії, приходити на такі виставки, то це показ стійкості всупереч обставинам! Цей час дуже сильно нас загартовує. Якщо тепер українці здатні щось створювати в таких обставинах, то це означає, що людству, світу вони принесуть ще набагато більше користі!

Роман Мінін вирішив, що картин на тему війни більше не малюватиме. Збирається створювати щось позитивне — ​про майбутнє. Однак міркуваннями налаштовує, що українцям важливо шукати психологічні ресурси, які б зміцнювали стійкість і бажання об’єднуватися.

Олена КАЛЕНЮК

*Публікація створена за підтримки 
Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Читайте також: Переселенка про волинян: «Мене переповнює вдячність волонтерам, які допомагають не лише армії, а й таким простим людям, як ми»