У 1971 році було відкрито музей з ініціативи історика-краєзнавця Олексія Бренчука – через пів століття зміни потребує не лише його назва.
Яким має бути Музей партизанської слави у Лобні на Волині?..
...Аби минувшина Любешівщини поставала без купюр
Після реконструкції, яка була проведена в 2017–2018 роках, тут уже є невелика експозиція, яка відображає війну з росією, що почалася вісім років тому. Ще можна зазирнути в «бабусину скриню» й побачити, як жили колись поліщуки. Та все ж зал, присвячений червоним месникам, домінує над усім цим
«Це лише одна сторінка історії краю, але ж вона не єдина»
Сьогодні музей не працює. Справа в тому, що термін контракту директорки Віри Черевко закінчився, а оскільки в час війни процедура призначення людини на цю посаду на конкурсній основі не може проводитися, то поки що на дверях — замок. Але ми потрапили в цей заклад. І в цьому нам посприяла заступник голови Камінь-Каширської райдержадміністрації Юлія Подерня-Масюк (до укрупнення районів вона очолювала на Любешівщині виконавчу гілку влади). Юлія Андріївна з розумінням поставилася до того, що для журналістів бути в Лобні і не поцікавитися музеєм, який понад пів століття був символом цього поліського села, непростимо. Та ще й при тому, що в останні роки довкола нього, зокрема у ЗМІ, точаться дискусії: невже любешівцям немає більш чого показати?
Ексдиректорка Віра Черевко, яка працювала в музеї майже сорок років (він уже став чимось невід’ємним від її життя), навіть коротеньку екскурсію для нас провела — розповіла про улюблені експонати й про те, що нового з’явилося в музеї після реконструкції, котра завершилася в 2018-му. Тут тепер є виставковий зал, де демонструються змінні експозиції («це й місце проведення для дітей майстер-класів»). А ще експозиція доповнена текстовою та фотоінформацією про Небесну сотню, зокрема про Едуарда Гриневича із села Деревок, життя якого обірвалося на Майдані, про учасників російсько-української війни, яка почалася вісім років тому. Але навіть неупереджена людина зверне увагу на те, що «головне тіло» — зал прославлення червоних партизанів з’єднання Олексія Федорова — залишилося таким, яким воно було і в час створення музею, тобто пів століття тому — в есесерівські часи, з ідеологією яких ми давно попрощалися. Чи мали б попрощатися…
Росія повністю дискредитувала себе в очах українців і всього світу, тож усе російське треба прибрати.
Юлія Подерня-Масюк, яка за посадою опікується гуманітарною сферою і, крім того, є депутатом Любешівської селищної ради та входить у групу, котра працює над ідеєю кардинального реформування музею, каже:
— Те, що музей потрібно змінювати, — це однозначно. Після 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення путінських військ із його нищенням всього українського, місця для сумнівів не залишається. Так, Любешівщина — край партизанський. Тільки ж це одна сторінка його історії, але ж вона не єдина.
Мова про те, що сьогодні вже не є закритим, як у радянські часи: партизани мали боротися не тільки з німецькими окупантами, а й з українськими повстанцями. І тут проявляли неабияке завзяття — цілі села були пограбовані й спалені. Про це свідчить трагедія сіл Лахвичі, Люб’язь, Деревок…
— Наша робоча група має намітки на майбутнє, — говорить Юлія Андріївна. — Після реформування це вже не буде Музей партизанської слави. Тут знайдеться місце для літопису героїв і УПА, і тих, хто сьогодні віддає життя за нашу Україну. А ще є думка, що на чималій території музею прямо в лісі можна облаштувати експозицію під відкритим небом. Щоб була тут і хата, й господарські споруди — одне слово, затишне сільське подвір’я з усім реманентом. Бо ж наші діти, онуки вже не бачать воза з дерев’яними колесами, не знають, яким був побут предків.
«Експозицію буде переформатовано — все російське треба прибрати»
Про те, яким бачиться майбутнє музею в Лобні, ми говорили і з очільником Любешівської територіальної громади Олегом Кухом (ще встигли зустрітися з ним до того, як він склав присягу й пішов служити в зенітно-ракетний полк. — Авт.). Повертаючись до 2017 року, коли почалася реконструкція закладу, Олег Іванович сказав:
— Ті процедури, яких вимагало законодавство щодо декомунізації, були проведені відразу. Й експозиція музею переформатована. Тоді ще Любешівська райдержадміністрація запропонувала перейменування, зокрема виключення з назви слів «партизанської слави». Засновником музею свого часу була сільська рада, а в законодавстві зазначено, що будь-які зміни у форматі потребують узгодження з громадою. Тож було проведене громадське обговорення, тобто вивчено думку людей. В результаті сесія сільради пропозицію райдержадміністрації не підтримала. І це не суперечило законодавству. Тож вирішили змінити лише наповнення експозиційних залів, відповідно до реалій. Сьогодні ж, після повномасштабного вторгнення росії в Україну, на часі дерусифікація. І я більш ніж впевнений, що громада, яка років два-три тому могла ще ставити питання з приводу доцільності перейменування вулиць, названих на честь російських письменників, діячів культури, сьогодні вже не має сумніву: росія повністю дискредитувала себе в очах українців і всього світу, тож усе російське треба прибрати. Те саме і з музеєм партизанської слави — він чекає свого повного оновлення. Як варіант — експозицію, яка вже існує, буде переформатовано, й вона стане підрозділом новоствореного Любешівського краєзнавчого музею…
Те, що музей потрібно змінювати, — це однозначно. Після 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення путінських військ із його нищенням всього українського, місця для сумнівів не залишається.
Для такого музею в Любешові вже й приміщення обрано. Експозиція його має розміститися у В’їзних воротах садиби Чарнецьких. Є вже документація «Музеєфікація приміщення з облаштуванням архівних фондів для зберігання музейних експонатів». От тільки, за словами Олега Івановича, виявилося, що де-юре приміщення не має власника, й тепер треба пройти непросту процедуру переведення його з безхазяйного майна — в комунальну власність.
— Я впевнений, що музей буде. І саме там, де ми його запланували, — розповідає Олег Кух. — За нашим задумом, центральний офіс краєзнавчого музею знаходитиметься в Любешові, а готовий майновий комплекс у селі Лобна, який збережений не в ідеальному, але досить доброму стані, може, стане його філією (аби не вийшло, що не було жодного музею, а тут — аж два).
«Війна поставила нас на паузу»
Не призначивши керівника, бо у воєнний час це неможливо зробити, нереально розглядати питання про перейменування музею партизанської слави села Лобна, його переформатування відповідно до реалій. Олег Кух вважає:
— Саме новий очільник має представити комісії своє бачення розвитку закладу на найближчі роки й на тривалішу перспективу. Так, війна поставила нас на паузу. В Любешівщини — багата й цікава історія. Є що показати й розказати. Але якщо брати, наприклад, діяльність партизанського з’єднання Олексія Федорова, то в музеї села Лобна він висвітлений неповно. Сьогодні ми знаємо, скільки сіл було спалено народними месниками, як їх називали. Добре відома трагедія Лахвич… Це треба поєднати, аби історія була без купюр. Тепер зробити це якоюсь мірою простіше, адже виросло покоління людей, яке виховане змалку не на радянській ідеології, за якою борці за незалежність України були не героями, а «ворогами народу».
Читайте також: Шедеври з’являються на кришках ящиків з-під боєприпасів.
