«Можна, ми тут залишимося назавжди?»

У мирний час переймати досвід роботи директорки Горохівського психоневрологічного інтернату, заслуженої працівниці соціальної сфери України Юлії Ковальчук щороку приїжджали колеги з різних куточків держави. А в 2022-му (два місяці тому) пані Юлія зустрічала іншу делегацію — ​з міста Попасна, що на Сході України. Звідти до Горохова прибула група чоловіків, які раніше мешкали в спеціалізованому інтернаті на Луганщині, а тепер переїхали на Волинь, де залишатимуться щонайменше до закінчення війни.

Прохання дати прихисток п’ятнадцятьом душевно хворим чоловікам із Попасної Юлії Ковальчук висловив Департамент соціального захисту Волинської військової адміністрації. Відмовити директорка не змогла, хоча кімнати в інтернаті і так переповнені.

Інтернатівці постійно моляться за мир в Україні разом зі своїм духовним наставником отцем Романом Янівим.

— Я просто уявила безпорадність цих людей, їхній страх перед обстрілами, розпач, з якими вони тікали з рідного краю. Тому особливо хвилювалася перед знайомством, весь час шукала потрібні слова, — ​пригадує Юлія Олександрівна, які тільки-но автобус в’їхав на подвір’я інтернату.

— Була неділя, світало. Вони трималися купкою й тривожно дивилися на корпуси нашого закладу. У когось в очах стояли сльози, в когось читалося благання про допомогу. Потім всі 40 приїжджих поснідали в нашій їдальні, після чого 25 поїхали в інші геріатричні заклади Волині, а решта залишилася у нас, — ​пригадує директорка.

Для гостей зі Сходу в інтернаті напередодні оперативно звільнили кілька господарських кімнат, купили нові ліжка, придбали потрібні побутові речі, в тому числі все необхідне для візочників. Розселили гостей і при цьому не потіснили нікого зі старожилів, що теж дуже важливо.

— Усі 115 підопічних нашого інтернату чекали на попаснянців із нетерпінням. Правда, настрої спочатку були різними. Дехто переживав, щоб приїжджі не були гоноровими, інші — ​щоб через них не поменшало уваги з боку працівників закладу. Знайомилися зі східняками насторожено, спершу навіть з підозрою, — ​усміхається директорка.

Але попаснянці виявилися людьми тихими, як слухняні діти. До того ж дуже гостинними. Відпочивши з дороги, вони одразу почали приймати у своїх кімнатах постійних мешканців інтернату. Попри деяку упередженість, волиняни охоче йшли знайомитися з новими сусідами, тому двері в їхні кімнати майже не зачинялися.

Луганчани швидко зрозуміли, що на новому місці вони не сидітимуть без діла. Знайомлячись із ними, Юлія Ковальчук делікатно розпитала про побажання кожного. Виконати їх усі, навіть коли потрібно придбати музичний інструмент чи щось інше, що скрасить дозвілля підопічного, для директорки завжди можливо.

Інструкторка з працетерапії Валентина Кварцяна вже добре знає, якою фізичною роботою хотів би зайняти себе кожен переселенець. До слова, ті, яким можна працювати, охоче допомагають у чималому підсобному інтернатівському господарстві й на благоустрої території.

Дива людяності не перестає творити і культорганізаторка закладу Валентина Мужик. Завдяки їй та художньому керівникові Володимирові Онищуку в співучому колективі «Водограй», театральному й декламаторському гуртках з’явилися нові учасники. Поки що вони говорять суржиком, але стараються розмовляти українською, вчать народні пісні.

Чи хочуть переселенці повернутися додому? Захоплюючись гостинністю горохівчан, аніскілечки не бажають змінювати місце проживання, залишати нову родину й друзів. Ними вже називають місцевих волонтерів, працівників відділу культури Горохівської міської ради, учнів ліцею № 2 і представників Церкви адвентистів сьомого дня, які побували в інтернаті зі своїми програмами. В теплій атмосфері пройшла зустріч із начальником відділу освіти, науки, культури, молоді, спорту та медицини Луцької районної ради Віктором Біликом, радницею голови Луцької районної ради Вірою Баландін, які привезли в психоневрологічний інтернат гуманітарну допомогу.

Інтернатівці постійно моляться за мир в Україні разом зі своїм духовним наставником отцем Романом Янівим. Його доброзичливість теж відразу полонила серця східняків. А коли директорка кличе їх плести чергову маскувальну сітку на фронт, від охочих робити цю потрібну справу нема відбою. 

*Публікація створена за підтримки 
Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Читайте також: Жителів Херсонщини закликають виїхати - щоб було легше працювати ЗСУ.