За короткий проміжок часу для східнячки Олени Ярини (зліва) волинянка Наталія Ільницька стала близькою людиною.
Переселенка з Луганщини розповіла, як це — за тисячі кілометрів навчати своїх учнів?
Директорка Врубівського ліцею Попаснянської територіальної громади Олена Ярина, яка вимушено переїхала в Нововолинськ, — про школу, своїх колег і те, як вони почуваються у різних куточках України, куди закинула війна
«Таке рідне і красиве місто окупанти майже зрівняли із землею…»
— 17 лютого — день, який став для нас передвісником повномасштабного вторгнення росії. Десь в обідню пору на подвір’я нашої школи прилетів снаряд: вікна й двері були густо посічені осколками. На футбольному полі стадіону утворилася велика вирва, — згадує Олена Валеріївна. — Щастя, що не влучив у саме приміщення, де якраз навчалися 37 школяриків молодших класів і працювали 16 вчителів та обслуговуючий персонал. Усі моментально вибігли в коридор і лягли долілиць на підлогу. Це була перша «ластівка».
Через кілька днів рашисти обстріляли місцевий газопровід, приватні будинки. Але й тоді ще це розцінювали як провокацію й не вірили, що «брати» наважаться реалізувати свій жахливий план. А 24-го, коли почали бомбити Харків, — здригнулися. 3 березня під нищівний вогонь рашистів потрапило й місто Попасна…
Пані Олена розповідає, ледь стримуючи сльози. Каже, не віриться, що його, таке рідне й красиве, окупанти майже зрівняли із землею…
Після 17 лютого ліцей перейшов повністю на дистанційне навчання, а з 28 лютого навчальний процес було призупинено. Але директорка щодня ходила в школу, доглядала за квітами, роздавала гуманітарку місцевим мешканцям. Але коли вже над головою безперестанку почали літати зловісні ракети — вирішила виїхати.
Пані Олена каже, що вони з великим душевним болем сприймають інформацію, яка надходить з Луганщини й, зокрема, з їхньої рідної Врубівки й сусідніх сіл. Там зараз точаться запеклі бої.
На Волинь вирушила з чоловіком, дочкою Ольгою, теж вчителькою, і її чоловіком. Залишили все: два будинки, автомобіль, речі… Живність роздали односельчанам, які не планували нікуди з дому вирушати. Пані Олена каже, що вони з великим душевним болем сприймають інформацію, яка надходить з Луганщини й, зокрема, з їхньої рідної Врубівки й сусідніх сіл. Там зараз точаться запеклі бої.
«Хоч війна, але діти повинні вчитися»
Пані Олена — українка, але народилася в Казахстані, куди виїхали на роботу батьки. Там навчалася, вийшла заміж. Коли в 1991 році розвалився союз, вирішили переїхати в Україну, де жила родина чоловіка. У 1998-му Олена Валеріївна почала працювати вчителем хімії і біології у Врубівській ЗОШ І–ІІІ ступенів. У 2014-му її призначили директоркою.
— Непрості, але цікаві були часи, — розповідає. — Тоді Попасну, а це кілька кілометрів від нас, 14 разів обстрілювали. Наступні роки були дещо спокійніші. Ми мали можливість писати різні проєкти, брати участь у конкурсах, тим самим покращуючи матеріально-технічний стан школи. У 2021 році отримали статус ліцею. І тут — клята війна… Більшість педагогів навчального закладу виїхали хто куди. Але всі переймалися, що коїться на Луганщині, разом з усіма молилися за тих, хто залишився там і хто захищає їхню рідну землю. А потім почали думати, як відновити освітній процес.
— Ще в квітні ми всі вийшли на контакт. Зібрали інформацію, де перебувають наші вчителі й учні. Це — Вінниця, Київ, Тернопіль, Львів та інші куточки України. Почали працювати дистанційно через систему Мeet на смартфонах, — іскорки радості промайнули в очах моєї співрозмовниці. — Налагодили чіткий зв’язок із групою наших школярів, які після 17 лютого потрапили на Закарпаття.
Останні новини:
- Рівненщина попрощалася з 31-річним бойовим медиком (Відео).
- У Раді запропонували набирати в армію людей з інвалідністю: умови мобілізації.
- росіяни завдали масований авіаудар по Україні з території білорусі — ЗМІ.
- росія вигадала причину для вступу білорусі у війну, – Жданов.
- До кінця червня Україну накриє сильна спека.
- Унаслідок ДТП у Луцьку постраждала 7-річна дівчинка.
Олена Валеріївна тішиться, що встигли зареєструвати своїх одинадцятикласників на ЗНО та замовити всі документи випускникам.
Директорка з великою вдячністю розповідає про гостинність, доброзичливість та уважне ставлення до них, переселенців, у Нововолинську. Їм вдалося швидко вирішити побутові питання, а також оперативно підготувати всі необхідні документи по ліцею, що дало змогу швидко отримати зарплату їхнім працівникам.
«Ніколи не розуміла тих людей, які дивилися в бік росії»
У 2015 році, хоч і не було поблизу активних бойових дій, але їхня теперішня територіальна громада добряче постраждала. На допомогу прийшли волонтери та військові. Вони були поряд і тоді, коли напередодні Дня Незалежності 2018 року о 5.10 ворожий снаряд влучив у приватний будинок у Врубівці й загинув 35-літній батько двох дітей…
— За попередні роки в частини мешканців стався злам у свідомості — вони «повернулися» до України, — каже жінка. — Бо побачили щирі, благородні наміри українських солдатів. Ті люди, в яких, попри все, переважали проросійські настрої, ще тоді виїхали з нашої території. Всі наші педагоги — справжні патріоти. Навіть перебуваючи далеко, вони намагаються психологічно підтримувати учнів і їхніх батьків.
Пані Олена з великою повагою говорила про трьох своїх вчителів — фізкультури, праці та початкових класів, які залишилися у селі. З тривогою у голосі згадала Михайла Панкова, який викладав у них історію, а потім займався евакуацією людей шкільним автобусом з Попасної до Бахмута. Вони потрапили під обстріл. На жаль, стало відомо, що він потрапив у полон.
Хвилюючі спогади моєї співрозмовниці час від часу доповнював волонтер Олександр Ільницький. Він, демонструючи фото та відеоматеріали, розповідав про візити у Врубівську та інші школи Луганщини.
Саме завдяки йому, а також його колезі Валерію Курстаку, Олена Ярина потрапила в Нововолинськ, де їй створили всі необхідні умови для роботи дистанційно. Переселенка щиро дякує Олександру та Наталії Ільницьким за допомогу. Вона з захопленням розповіла, як її школярі брали участь у конкурсі дитячих малюнків «Я і супер-Україна», у грі «Подаруймо мамі радість», ініціатором і організатором яких був саме Олександр Ільницький. А також про вікторини та футбольні турніри, до яких залучалися учні Заходу, Сходу й навіть Польщі, а відзнаки вручали переможцям військові. Й каже, що ніколи не розуміла й не розуміє тих людей, які дивилися в бік росії. Як можна бути зрадником країни, в якій живеш?
Усі новини російсько-української війни – тут.
*Публікація створена за сприяння
Української Асоціації Медіа Бізнесу.
