Як столична журналістка працювала баристою у провінційному містечку

Оптимістка за характером, Ольга до початку війни поставилася з невиправданою легкістю — ​сподівалася, що це ненадовго. Однак минуло кілька неспокійних днів, а мирне життя все не поверталося. Ольга з батьками із щораз більшою тривогою вдивлялися у бік сусіднього Ірпеня, де постійно чулися вибухи. Коли обстріли загриміли зовсім поряд, Скворчевські вирішили їхати до родичів на Волинь. За словами пані Ольги, все її столичне життя вмістилося в легкову автівку.
У Горохові їх чекала родина Віктора Демчука. Це волинське місто Ольга пам’ятає з дитинства. Тато з мамою приїжджали сюди до родичів на радісні події, а донечку іноді залишали на літні канікули. Журналістка каже, що Волинь тепер у неї асоціюється із хлібом, якого було вдосталь, у той час як у Києві за ним шикувалися довгі черги.

Журналістка каже, що Волинь тепер у неї асоціюється із хлібом, якого було вдосталь, у той час як у Києві за ним шикувалися довгі черги.

— Після приїзду я тиждень була сама не своя. Почувалася, наче існую одночасно в двох вимірах. Одна половина мене далі залишалася в Києві під обстрілами, а друга була в Горохові. Я постійно дивувалася, як спокійно тут люди ходять вулицями, коли виють сирени.

Зосередитися й почати щось робити порадила подруга дитинства Наталка Петрашко, у заміжжі Смаль.
— Журналістики тобі не обіцяю, а ось роботу в кафе мого чоловіка «Кофемолка» можеш спробувати, — ​запропонувала настільки щиро, що Ольга одразу погодилася.

— Я нікому не розповідала, ким і де раніше працювала. Не вважала за потрібне це підкреслювати, адже з повагою ставлюся до всіх професій. Для мене завжди було важливим те, якою є людина, а вже потім — ​ким вона працює. У «Кофемолці» ще раз переконалася, що кожна робота має свою складність і свою цінність. Там я зрозуміла, що кава — ​ще та справа! — ​з усмішкою згадує Ольга свій перший робочий 
день.

У затишній кав’ярні неподалік міської автостанції киянка почувалася господинею. Самотужки не лише кавоварила. Власник кафе Андрій Смаль довірив Ользі розкладати на вітрині тістечка, вести бухгалтерію, прибирати, прикрашати приміщення. І вона, завжди привітна й усміхнена, протягом двох місяців бездоганно справлялася з усіма обов’язками та дуже раділа, що за роботою зрання до смеркання час збігає швидко.

Водночас залишалася спостережливою журналісткою, і тепер у Ольги Скворчевської — ​чимало сюжетів про зустрічі в горохівській «Кофемолці». Прийде час, і вона розповість телеглядачам про те, як приязно ставилися до неї на Волині друзі й незнайомі люди, як радували подарунками, спеціально для неї спекли паску. Працюючи за стійкою, вона подружилася із біженцями зі стражденного Ірпеня, плакала разом з ними, слухаючи чергову сумну історію.

Крім того, у Горохові раніше російськомовна Ольга почала гарно розмовляти українською.
— Я — ​з Україною, і негоже спілкуватися мовою ворога, який прийшов загарбати мою Батьківщину! А ще зрозуміла, що українці вміють робити все! — ​каже з гордістю.

Нещодавно Скворчевські повернулися в свою столичну квартиру. Насолоджуючись перебуванням у рідних стінах, Ольга поділилася мріями про те, що буде робити після перемоги. Каже, що неодмінно працюватиме за фахом, а ще допомагатиме відбудовувати Київ! Для цього готова трудитися 24 години на добу. І, звісно ж, мандруватиме Україною. У довгому маршруті першою зупинкою запланувала Горохів! 

*Публікацію створено за сприяння Української Асоціації Медіа Бізнесу.

Читайте також:Неймовірні фото: вимушені переселенці в Ковелі приміряли українське національне вбрання (Фото)

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.