«Бандерончики» для наших бійців від команди нововолинської вчительки

…скільки талантів може поєднатися в одній людині

Із учителькою математики Нововолинського ліцею № 7 Наталією Венгрин я познайомилася торік. Саме тоді, коли її онлайн-уроки потрапили у ТОП‑5 кращих освітніх блогів за версією «Освіторії» і на її каналі у TikTok з’явилися сотні тисяч підписників. Школярі з різних куточків України дякували Наталії Федорівні за математичні ролики, які допомагали добре засвоїти шкільний матеріал вдома.
…24 лютого змінило звичний режим життя, мабуть, кожного. Для Наталії Венгрин ранок цього зловісного дня розпочався заявою чоловіка Сергія: «Я йду на війну!». О 9-й годині він уже був у військкоматі. Пояснювати чоловікові, що попереду в неї ще кілька «хімій» у боротьбі з важкою хворобою, тим паче забороняти, не було жодного сенсу.

Відтоді в пані Наталії розпочався новий відлік часу. Кожен день — ​це очікування дзвінка від чоловіка, аби почути єдину фразу: «Все нормально, не хвилюйся…» Він добре розуміє хвилювання дружини, тому часто через втрату зв’язку долає немалу відстань, шукає місце, де «тягне» інтернет, аби написати їй бодай кілька слів.

Хоча, каже пані Наталія, все одно душа завжди не на місці. Бо всім відомо, як складно було нашим воїнам біля Макарова на Київщині, під Снігурівкою на Миколаївщині та багатьох інших «гарячих» точках, де перебував її чоловік. До слова, Сергій Венгрин, також учитель математики, ще в 2014 році пішов воювати з рашистами. Тоді таких фахівців потребували зенітно-артилерійські підрозділи. Тепер, навіть маючи великий досвід роботи педагогом, вирішив, що більше потрібен там, у ЗСУ.

Уже понад три місяці зворушливі слова подяки й любові коханому чоловікові дружина висловлює на своїй фейсбук-сторінці — ​кожен допис проймає і може служити сюжетом для написання матеріалу.
До глибини душі зворушив один із останніх (моя співрозмовниця дозволила його опублікувати на сторінках «Волині»): «105-й день проклятої війни… Та не це я хочу згадувати сьогодні. Цей день поєднав нас із тобою 31 рік тому. За всі роки ми пережили немало, але найгірше, що могло статися, — ​це війна! Я вже так скучила за тобою!

Для Наталії Венгрин ранок цього зловісного дня розпочався заявою чоловіка Сергія: «Я йду на війну!».  

Не вперше нам чекати зустрічі після розлуки, але так загострилися всі почуття… Чому? Чому це з нами? Чому ти? Чому саме на передову? Хоча… Я знаю відповіді на всі ці «чому?». Бо ти — ​справжній, не удаваний патріот, мужній захисник, готовий ризикувати собою, аби ми були в безпеці. Ти це не раз підтверджував на ділі. І в 2014-му, не роздумуючи, пішов туди, де країна потребувала фахівців. Ти мій герой! Я пишаюся тобою! Пишаюся, що наші діти мають такого батька! Дякую тобі за те, що 31 рік тому ти зробив такий вибір. Бережи себе! Люблю тебе безмежно!».

А ще пані Наталія, незважаючи на свій стан здоров’я, з перших днів війни активно долучилася до волонтерства. З її ініціативи в Нововолинську почали виготовляти енергетичні батончики. Вона каже, що ідея належить її львівським «мехматівцям», з якими навчалися в університеті. Вони такі смаколики готують бійцям ще з 2015 року. Отож охоче поділилися рецептом, секретами виготовлення. Спочатку вона чаклувала над цією смачною продукцією із сином та невісткою. Частину інгредієнтів — ​мед, вівсянку, чорнослив, курагу, різні горішки — ​купували самі. Передавала також дочка зі Львова. Потім підключилися до потрібної справи колеги, друзі, знайомі. Багато продуктів почали приносити люди. Збираються трудівниці в одному з навчальних закладів, переважно двічі на тиждень. Усього, каже пані Наталія, на фронт солдатам, а також у дитячі реабілітаційні центри таких батончиків, які любовно назвали «бандерончиками», надіслали понад 300 кілограмів.

Надихає, коли солдати дякують за смаколики. Тоді й народжуються такі експромт-рядки: «Батончик не простий! Батончик помічний! Він допоможе нашим ЗСУ перемогти кацапську саранчу!».

…як натхненно звучить поезія у війну

Це було незвичайне дійство. Як ковток свіжого повітря у гнітючій атмосфері сьогодення. Львівський національний театр імені Марії Заньковецької зібрав численну аудиторію шанувальників поетичного таланту нашого земляка, публіциста, науковця, лауреата Народної Шевченківської та багатьох інших премій Ігоря Павлюка. Приємно було побачити в залі відомих людей — ​почесного голову Волинського братства, генерал-лейтенанта Олександра Скіпальського, відомого письменника, науковця, головного редактора журналу «Універсум» Олега Романчука, викладачів рідного Франкового університету.

Давно вже не слухала настільки глибокої лірики: в ній звучали настрої широкого діапазону — ​від ностальгії з далекого дитинства, роздумів про сенс людського буття аж до прагматичного, жорстокого і тривожного сьогодення. У виступах самого героя благодійного творчого вечора під промовистою назвою «Про любов і свободу» Ігоря Павлюка, колег-науковців, акторів, друзів провідною була думка «А яка зброя у митця? Слово!».

Ігор Павлюк — ​автор низки поетичних збірок. А один із останніх його віршів — ​про захисників «Азовсталі» — ​відома письменниця Ван Іцзінь переклала китайською мовою. Це і є та крапля, яка, сподіваємося, має перерости і, слава Богу, переростає у велике море довіри всіх свідомих громадян світу.

Кажуть, нема нації, яка більше за українців любила би поезію. І вміла би її віртуозними прийомами передати різні моменти життя, навіть найбільш болючі й трагічні. А інколи — ​з допомогою слова сміятися з ворога й вірити, що це — ​вагомий внесок у справу перемоги над ним.

На вечорі ми надихнулися світлом, позитивом і неймовірною енергетикою. Бажаючі мали можливість придбати книги віршів Ігоря Павлюка «Сопілка» і «СПАС» із рук їх видавця — ​Василя Гутковського.
Наша нововолинська команда дякує своєму землякові Ігорю Новосаду за участь у такому прекрасному заході. Віримо, що творчість — ​теж велика сила, яка стоїть на сторожі морального духу українців. Тому ми приречені на перемогу! Як повідомив на своїй фейсбук-сторінці Ігор Павлюк, на його благодійному заході на потреби ЗСУ було зібрано чималу суму коштів, яку вже передано за приначенням.

Читайте також: Мама двох воїнів із Нововолинська плете маскувальні сітки.