Нині Роман знов у строю!
Збитий рашистською ракетою екіпаж Мі‑8 вижив завдяки рішучим діям командира
Того дня це був уже другий бойовий виліт ескадрильї Військово-морських сил. Колона ворожої вантажної та броньованої техніки, озброєна ПЗРК, з півночі швидко просувалася у бік Миколаєва, намагаючись взяти місто в оточення. Виконавши два пуски некерованими ракетами по противнику, екіпаж українського Мі‑8 готувався завдати ще одного потужного удару. Гвинтокрил підійшов максимально близько до колони, набрав трохи висоти для прицілювання, але в цю мить авіатори відчули удар ззаду, і машину почало хилити на лівий бік. Відпала хвостова балка, гелікоптер палав та стрімко почав втрачати швидкість і рівновагу. На роздуми — секунди… Командир екіпажу Роман якимось дивом протягнув ще метрів 200 й ухвалив рішення про аварійну посадку…
Це, напевно, і посадкою повною мірою не назвеш. І взагалі, за словами Романа, у таких випадках без балки, кермового гвинта імовірність виживання особового складу мінімальна. Але всім смертям на зло всі три льотчики залишились живими. І в цьому вбачається велика заслуга саме командира екіпажу, який у відповідальний момент не розгубився та не запанікував.
Він зробив усе, аби пом’якшити приземлення та посадив вертоліт на шасі, а не на бік, куди його так хилило після ураження…
Роман, як і всі співгромадяни, прокинувся на світанку 24 лютого від ракетно-бомбових ударів. А 26-го отримав перше бойове завдання. Необхідно було перекинути десант для зміцнення наших позицій перед Херсоном та заразом здійснити пуск ракет по визначених силах противника.
Взагалі-то скільки подібних навчальних завдань, зокрема із застосуванням авіаційних засобів ураження, доводилося виконувати 33-річному офіцеру — не порахувати. Але, як виявляється, це майже ніщо, як порівняти зі справжніми бойовими вильотами.
— У реальному бою немає імітації — все по-справжньому, зокрема й радіолокаційні засоби противника, потрапивши в поле зору яких, ти можеш стати ціллю для зенітно-ракетних комплексів загарбника. Окрім цього, коли працюєш по колонах, то часто-густо ворог перебуває в русі. Якщо він на ґрунтовій дорозі, пил підіймається неймовірний. Тож необхідно добре пересвідчитися: чи насправді це чужі, а не свої, щоб через фатальну помилку не відкрити «дружній» вогонь, — пояснив Роман.
26 лютого екіпаж Мі‑8 після виконання завдання повернувся на місце базування. А ось на початку березня гелікоптер був підбитий… Тоді виконували завдання чотири гвинтокрили, і саме Роман був ведучим цієї ланки. Наблизившись до колони, українські льотчики роздивились рашистську літеру Z та відкрили вогонь. Три гелікоптери добре відпрацювали та повернулися на базу, а ось одного врятувати не вдалося… Але головне, що всі члени екіпажу вижили, причому не дістали важких поранень.
З трьох членів екіпажу Мі‑8, який було збито у березні на Миколаївщині, нині на лікуванні перебуває лише другий льотчик. Решта, зокрема і Роман, — у строю! У нього є велике бажання нищити ворога, повернутися додому з Перемогою, обійняти дружину й семирічного сина та зробити все можливе, щоб не окупанти, а українці вирішували, в якій країні їм жити та яку державу будувати.
— Коли ми в такий спосіб вимушено приземлилися, одразу наклали джгут на ногу другому льотчику, у якого, як згодом з’ясувалося, був перелом нижньої кінцівки. У мене під час падіння також була пошкоджена нога та обгоріло обличчя й ліва рука. А бортмеханік виявився серед нас найстійкішим: хоч під час приземлення вдарився спиною, але міг самостійно пересуватися. Тому, коли десь за п’ять хвилин ми побачили неподалік машину, то саме він висунувся в її бік. Як виявилось, в ній був місцевий фермер. Цей чоловік евакуював нас з місця події до районної лікарні, за що ми йому щиро вдячні. А згодом мене з хлопцями уже перевели до військового шпиталю, — розповів командир екіпажу.
За словами офіцера, внаслідок падіння його мобільний був пошкоджений. Тому перше, що він зробив, — це попросив зателефонувати дружині. Треба було негайно доповісти про подію командуванню частини, а напам’ять він знав лише номер коханої.
Щось приховувати від неї було неможливо. Адже вона мала вийти на зв’язок з керівним складом Романа та в подробицях розповісти про те, що сталося. Звісно, що від почутого її голос почав тремтіти. Жінка нервувала, якийсь час не здатна була зосередитися, постійно щось перепитувала. Але, зрозумівши, що з чоловіком усе гаразд, все ж таки знайшла в собі сили заспокоїтися та згодом точно передала в частину почуту інформацію.
З трьох членів екіпажу Мі‑8, який було збито у березні на Миколаївщині, нині на лікуванні перебуває лише другий льотчик. Решта, зокрема і Роман, — у строю! У нього є велике бажання нищити ворога, повернутися додому з Перемогою, обійняти дружину й семирічного сина та зробити все можливе, щоб не окупанти, а українці вирішували, в якій країні їм жити та яку державу будувати. І щоб реалізувати цю мрію, він докладе максимум зусиль!
Читайте також: «Саме так і закінчиться війна»: Подоляк погодився з прогнозом Буданова
В’ячеслав ДІОРДІЄВ,
кореспондент АрміяInform
