Біженці майже стовідсотково російськомовні.
«Єслі б нє ваша мова, то вайни нє било б...»
Мільйони наших співвітчизників, яким через війну довелося виїхати за кордон, викликають двоякі враження. Якщо до одних іноземці відчувають співчуття, симпатію і бажання допомогти, то за поведінку інших хочеться від сорому провалитися крізь землю
Згадуючи свою дорогу до Данії, де я зараз перебуваю, зазначу, що на кордоні найперше впадає у вічі відмінність між заробітчанами і біженцями. Серед гнаних війною людей із гарячих точок мало в кого є більше однієї сумки з потрібними речами. Це зрозуміло: під обстрілами багато з собою не візьмеш. Головне, кажуть матері, вивезти в безпечне місце дітей.
Другий момент: біженці майже стовідсотково російськомовні. Українською розмовляють одиниці з тих, із ким доводилося спілкуватися в Польщі і Данії. Повірте, це справляє гнітюче враження: начебто це не українці, а росіяни приїхали зі своєї московії й просять прихистку від війни.
Дізнавшись, що я журналістка, жінки-біженки розповіли про випадок на митниці: хтось із польських волонтерів порадив чоловікові років тридцяти забути назавжди мову ворога і лише після цих слів люб’язно запропонував перекусити в одній із палаток для біженців.
Дізнавшись, що я журналістка, жінки-біженки розповіли про випадок на митниці: хтось із польських волонтерів порадив чоловікові років тридцяти забути назавжди мову ворога і лише після цих слів люб’язно запропонував перекусити в одній із палаток для біженців.
— Правильно ж сказав, дівчата! Інакше не спекаємося «асвабадітєлєй» навіть зі всією зброєю світу! — випалила я те, що думала. І доброзичливе до цього моменту жіноче товариство вмить стало агресивним та неприступним. А потому ще й різонуло: «А какая разніца?», «Єслі б нє ваша мова, то вайни нє било б».
Про ту огидну «разніцу» мені в Данії доводиться чути по кілька разів на день. У голові не вкладається: чому російськомовні українці готові вчити данську в Данії, німецьку — в Німеччині, англійську — в Британії… Свою ж мову зневажають, нехтують нею? А ще доки одні наші співвітчизниці працюють на найважчих роботах, аби «не сидіти на шиї в чужої держави», організовують акції на підтримку України, волонтерять, чимала компанія в одному з данських міст на очах у сусідів вихилялася в п’яних танцях під російську попсу «Дим сігарєт с мєнтолом» і «Мілий мой бухгалтєр»…
Або ще такий штрих до теми. Разом із багатьма потрібними в побуті речами добросердні данці діляться з біженцями книгами. Приносять їх переважно для дітей, які з часом підуть у тутешні садочки і школи. Тому розмальовки з буквами, абетки виглядають дуже доречними подарунками. І от, на свій подив, одну таку книгу я нещодавно побачила на землі за парканом будинку, в який поселили українську сім’ю. До барвистої палітурки прилипли грудки землі, розмоченої дощем, надірвані сторінки гортав вітер. Книга лежала так кілька днів… Як кажуть, без коментарів.
Читайте також: «Одесит, який влаштував скандал через українську мову, відбуває до лав ЗСУ«.
