На перемогу Анну Ліру надихнув найліричніший пісняр краю, який подарував нам знамениту «Волинь моя»

Цьогоріч 15 вересня мине 30 літ, як  у Вільхівці  на Горохівщині довга процесія назавжди прощалася зі Степаном Кривеньким, заслуженим працівником України, почесним громадянином Волині, автором пісні-гімну Поліського краю й однойменної збірки «Волинь моя». А для мене він був просто татом. Найкращим, найдорожчим, незабутнім довіку.

У день похорону все відбувалося, наче в дуже страшному сні. Проводжаючи в засвіти другого сина протягом року, здавалося, сивіли заново татові батьки. На весь світ мовчазно тужила мама  Марія. Голосно плакав у колисці мій тоді тримісячний  Михайлик. Немовля, напевне, вспіло звикнути до голосу дідуся, ніжного, як сонячне проміння. Вже важко хворий, тато навіть попри біль старався поняньчити свого первістка-внука. У ті хвилини нам хотілося ридати від жалю, бо знали: він недовго бачитиме, як хлоп’я підростатиме. Лікарі були безсилими й відвертими. А він з неймовірною любов’ю до життя і, здавалося, навіть гарніше, як на сцені, співав малюкові свої пісні про Україну, про дівочу вроду, про красу батьківщини  і… війну.

Будучи тонким ліриком, людиною, яка за життя ні разу ніколи ні з ким не посварилася, не нашкодила й не побажала нікому зла, батько бажав миру всім. Піснярі досі кажуть: від слів і мелодійності його творів душа щоразу ніби народжується знову. Так стається в близьких і заокеанських країнах, де пісні Степана Кривенького співають багатьма мовами світу.

Цьогоріч 6 квітня, в день, у який татові виповнилося б 83, навіть війна не завадила його друзям, владі Горохівської територіальної громади, учасникам заснованого ним у рідній Вільхівці народного аматорського хору «Хлібодар» покласти квіти на його могилу, посумувати в спогадах за митцем.  А тим часом у сусідній Ощів зі столиці на Горохівщину линула звістка: випускниця Ощівської гімназії Анна Ліра посіла перше місце у XV Міжнародному конкурсі з українознавства, який для учнів 8–11 класів закладів загальної середньої освіти ще до війни оголосив науково-дослідний інститут українознавства вітчизняного Міністерства освіти і науки.
У далекій Данії ця новина зворушила мене до сліз. Телефоную до наукової керівниці переможниці, вчительки української мови і літератури Ощівської гімназії Горохівської міської ради Наталії Новосад.

– Чому вибрали для теми творчість Степана Кривенького? – запитую. Відповідь освітянки перенесла мене в рідну Вільхівку, туди, де біля сільської церквиці могили тата, мами, дідуся, бабусі…

– Гріх не писати про Степана Федоровича. Наукова робота Ані має назву «Творчість Степана Кривенького як унікальна культура прояву національного самодіяльного мистецтва». Кращу тему, яка віддзеркалила б самобутність Волині, придумати було неможливо. Ми розуміли, що оформити цю відповідальну працю потрібно було досконало, щоб комар носа не підточив. Опрацювали десятки публікацій і з жодної не списали бодай речення. Аня глибоко аналізувала прочитане й робила влучні висновки.  Наукова еліта країни це відчула й оцінила, – розповіла освітянка.

Анна Ліра – зі звичайної шанованої хліборобської родини. Вона всім цікавиться і все встигає. Багато читає й співає в церковному хорі. Таких, як вона, називають майбутнім нації, такими випускниками  Ощів гордиться і дякує за їх виховання педагогічному колективу школи, очолюваному Наталією Притолюк.  До слова, свого часу творчість Степана Кривенького досліджував Роман Новосад, син учителів Наталії і Віталія Новосадів і дописувач газети «Волинь».  

«Анна Ліра – зі звичайної шанованої хліборобської родини. Вона всім цікавиться і все встигає. Багато читає й співає в церковному хорі. Таких, як вона, називають майбутнім нації, такими випускниками  Ощів гордиться і дякує за їх виховання педагогічному колективу школи, очолюваному Наталією Притолюк.  До слова, свого часу творчість Степана Кривенького досліджував Роман Новосад, син учителів Наталії і Віталія Новосадів і дописувач газети «Волинь».  

Наукова робота Анни Ліри про унікальність Волині на прикладі життя й творчості самодіяльного композитора складається з трьох розділів. У них юнка дає відповіді на запитання, чому і як твори Піснедара стали народними,  конкретизує умови написання й причини популярності легкокрилих  «Ясенів» і «Волинь моя», робить їх художньо-ідейний аналіз і доповнює фактами історію створення Степаном Кривеньким хору «Хлібодар».

Дівчина зізнається, що «у ході дослідження не вдалося з’ясувати, яким чином пісні Кривенького так швидко долали неймовірні відстані» й поширювалися серед світової української діаспори. Зате вона зуміла встановити імена багатьох артистів, у виконанні яких ці пісні стали хітами. Для мене, скажімо, відкриттям був факт перекладу пісні «Ясени» мовою іврит і виконання її ізраїльським співаком Іззі Ходдом. Переклад здійснив Антон Паперний, аранжування – Меір Раз»…

Анна впевнена,  що зібрана нею інформація може бути підгрунтям для ще глибших розвідок про діяльність самобутнього волинського композитора. Практичне застосування вона може отримати як основа екскурсії за туристичним маршрутом «Батьківщина Степана Кривенького», який нині активно розробляється Горохівською територіальною громадою. Матеріали дослідження можна використати під час створення музею Степана Кривенького, що є у планах Вільхівського закладу культури. Доречним буде й включення теми «Пісні Степана Кривенького, що стали народними» до програми з української літератури, яка передбачає проведення уроків літератури рідного краю, факультативних занять. Дякую, Анно і пані Наталіє! 

Читайте також: «Єслі б нє ваша мова, то вайни нє било б...»