У перший день жорстокого російського вторгнення він обрав шлях воїна, бо хотів бути корисним своїй Батьківщині.
Брат відомого українського дипломата зберіг життя усіх своїх хлопців на фронті, але загинув сам (Фото, відео)
У бою з російськими окупантами під Бахмутом на Донеччині обірвалося молоде життя 33-річного командира взводу 1-ї окремої бригади спеціального призначення ЗСУ ім. Івана Богуна, інструктора бійців «Іноземного легіону», молодшого лейтенанта Євгена Олефіренка на псевдо Елвіс (на фото)
«Загинув мій брат. Загинув Героєм. У бою. На Сході України. Захищаючи мене, мою родину, моїх друзів і мою країну», – написала в фейсбуці його сестра, журналістка Богдана Шевченко.
Вона розповіла, що Євген пішов у військо в перший же день повномасштабного вторгнення росії, 24 лютого.
«Він готувався до цього, як і вся наша сім’я. Він – воювати. Ми – жити, перевіряючи, коли був онлайн. Готувались, але так і не були готовими. Готовими зрозуміти, що тепер такий жаданий онлайн назавжди залишиться лиш цифрою: last seen yesterday at 18:14 («востаннє був у мережі вчора о 18:14»).
Він стрибав над вогнищем усе життя. Але це полум’я забрало його до себе.
Женя загинув у бою, як справжній воїн. Він був у самому пеклі, зі своїм взводом, як справжній командир. Він стрибав над вогнищем усе життя. Але це полум’я забрало його до себе. Увесь цей час ти мимоволі ловив себе на думці: а якщо це остання зустріч? А якщо це остання фотографія? А якщо це останнє повідомлення? І от воно. Останнє.
Євген «Елвіс» Олефіренко на фронті. Фото – facebook.com/bbshevch.
…Кілька днів тому ми їздили до Женьки на Схід. Передавали ще одну машину. Хлопці якраз вийшли з Лисичанська. Вберегли там себе й українські книжки.
«Хлопці якраз вийшли з Лисичанська. Вберегли там себе й українські книжки». Фото: ФБ Bohdana Shevchenko.
Він зустрів нас, сидячи на лавці біля шиномонтажу, закинувши ногу на коліно, руку на спинку. І, усміхаючись, затягувався сигарою. У цьому був весь Женя.
Ми бачились не просто годинку, а майже добу. І весь цей час ми сміялися. Слухали історії, офігівали і сміялися. Багато. Якщо прощання і мало бути, то саме таким – світлим і теплим», – розповіла Богдана.
«В одній з останніх переписок ти написав: «Не бійся, мала, я двіжую, щоб ти раділа», – згадує про чоловіка кохана Євгена, мати його донечки Дзвінки – Марія Павловська. – Ми 15 років двіжували одне для одного та разом, були щасливі кожного дня.
Я шалено вдячна за ці 15 років. Ми дорослішали разом, але так і не подорослішали. Робили божевільні перформенси і розказували жарти, від яких всі перезирались, а ми «угорали».
Ти надихав мене, з тобою я малювала, займалась наукою, «плавала у далекі плавання» і знала, що в мене найнадійніший тил.
Ти надихав мене, з тобою я малювала, займалась наукою, «плавала у далекі плавання» і знала, що в мене найнадійніший тил.
Ми об’їздили пів світу разом, пірнали до морських черепах і піднімались високо в гори. 07.07.22 померла половинка мене, але я рада, що частинка тебе живе в нашій Дзвінці», — зазначила дружина.
Він так любив життя! Фото – facebook.com/bbshevch.
Брат загиблого воїна, колишній народний депутат і посол України в Канаді Андрій Шевченко так повідомив про горе: «Ми щойно привезли його до Києва – сонячного, безстрашного і назавжди усміхненого. Загинув у бою під Бахмутом. Гордість нашої родини…»
До речі, 14 червня Євген написав у фейсбуці допис під впливом повідомлення про загибель Романа Ратушного: «28 квітня я підтримав і зробив репост гнівного тексту Романа Ратушного про неприпустимість існування пам’ятника Булгакову в Києві. Сьогодні стало відомо про загибель Романа на полі бою.
Найменше, що я можу зробити в пам’ять про Романа, – це одразу ж після демобілізації приїхати на Андріївський і знести цей клятий горокракс українофоба (хоча дуже сподіваюся, що за час моєї відсутності в столиці цим займеться наш мер Віталій Кличко)».
Олесь ВЕРНИГОРА.
Джерело: novynarnia.com.
Читайте також на volyn.com.ua: «Ліну Костенко нагородили орденом Почесного легіону – найвищою нагородою Франції».
