Таня Вороніна, яку спотворив сірчаною кислотою залицяльник, народила двійнят

Хлопець, побачивши, у що перетворилось її обличчя, сказав, що не готовий до таких труднощів…

Таню Вороніну, тоді 16-літню дівчину із села Данилівка Васильківського району Київської області, у 2006 році облив кислотою колишній залицяльник, що був на 12 літ старшим за неї. Він приховував, що є удівцем і виховує разом із тещею чотирьох дітей. Таня стала зустрічатися з іншим…

Болю не було. Спочатку навіть подумала, що це пиво. Обурено додала: «Ну що? Тепер легше стало?». І тільки коли нападник вилив залишок рідини їй в обличчя, відчула нестерпний біль. Пропечений кислотою одяг перетворився на лахміття. Обличчя — ​на безформну кулю. Вона ледве дісталася додому, де мама викликала «швидку».

Коли нападник вилив залишок рідини їй в обличчя, відчула нестерпний біль. Пропечений кислотою одяг перетворився на лахміття. Обличчя — ​на безформну кулю.

Операції… Нестерпний біль… А ще — ​біль душевний, адже хлопець, до якого Таню приревнував колишній залицяльник, пішов від неї. Сказав її мамі, що не готовий до таких труднощів.
У квітні 2007-го у Васильківському райсуді Київської області нападника судили, дали десять років. На той час Таня перенесла вже 10 операцій. Загалом — ​близько двадцяти.

Дівчина не здавалася. З відзнакою закінчила заочне відділення Національного транспортного університету за спеціальністю «митний контроль». Працювала оператором в агентстві нерухомості, секретарем у лікарні, касиром у супермаркеті. У 2016-му її запросили на телепроєкт «Поверніть мені красу» каналу «1+1», де витягли стороннє тіло — ​сітку в шиї, яка не прижилася під час попередньої операції, і закрили таким чином цю рану, що не гоїлася, прибрали 25-сантиметровий рубець від шиї до живота — ​слід від кислоти, підкоригували повіки, підправили правий куточок губи, зробили ринопластику.

 – Операціями керував відомий український пластичний хірург Ростислав Валіхновський (його родинне коріння — ​у волинському містечку Турійськ. — ​Ред.), — ​пригадує Таня. — ​Було все, як у казці. На проєкті я схудла на 10 кілограмів. Повірила в себе. А незабаром зустріла Андрія. Деякі хлопці, роздивившись рубці на шиї (вони стали набагато меншими, але нікуди не поділися), просто зникали. Андрій зникати не став, але чесно по телефону сказав: «Ми можемо бути лише друзями. Стосунків бути не може».

Таня, яка мала легку вдачу, шалену енергетику і навчилася філософськи ставитися до життя, відповіла: «О’кей, якщо тобі некомфортно, стосунків не буде». Після чого здивований Андрій… запросив її на побачення.

«Був ще третій ембріон. Але він завмер…»

Через два тижні познайомив із батьками, а за вісім місяців запропонував руку й серце.
П’ять років у шлюбі вона намагалася стати мамою. Однак дві вагітності закінчилися невдало. Жінка пішла в Голосіїв, у монастир, до матінки Аліпії, — ​просити дитину. І за два тижні виявила, що вагітна.

– У мене була незвичайна ситуація, — ​розповідає Таня. — ​Я була вагітна, але тривала овуляція, і за два тижні я завагітніла знову, тобто лікарі сказали, що у мене двійня з розривом у даті зачаття два тижні. І був ще третій ембріон. Але він, на жаль, завмер…

– Народжувала в Києві, у четвертому пологовому, що поблизу станції метро «Мінська», — ​розповідає щаслива мама. — ​Там чудові фахівці. Напередодні я три тижні лежала на збереженні. Виявили на УЗД, що у малят велика різниця у вазі, тому доводили вагу меншого до норми. Почала народжувати о 14:00 23 червня. О 17:25 з’явився перший. Я його народила самостійно. Він був малий — ​2080 грамів, зріст 46 сантиметрів. Може, тому й вигулькнув швидко (сміється). А другого ніяк народити не могла. Виявляється, він перевернувся, коли вийшов перший.

Згодом лікарі зрозуміли, що природним шляхом другого народити не вдається, і зробили мені кесарів розтин. Другий пацан побачив світ через дві години дев’ять хвилин, о 19:34. Мав 3160 грамів і 53 сантиметри зросту.

Андрій теж був на пологах, хоча я й просила, щоб не їхав. Але з ним було однозначно легше.

– Той, що менший, спокійний, незалежний, схожий на чоловіка. Він самостійніший. Не капризує. Ми його назвали Ростиславом — ​на честь хірурга Валіхновського, який робив мені пластичні операції. Ну, і тому, що йому рости треба … — ​усміхаючись, продовжує щаслива жінка. — ​Другий у нас зветься Мирослав. Він набагато крупніший, схожий на мене. І більше потребує мами за вдачею… Вони такі ще маленькі, такі беззахисні. Ще нічого не говорять. Але дивишся на них, і розумієш, що ніколи так не любила…

Лариса КРУПІНА.

За публікацією у газеті «Факти і коментарі».

Читайте також на volyn.com.ua: «Для московських попів закон неписаний: у волинському селі незаконно будують храм московського патріархату (Відео)​».