Музиканти взяли в руки зброю, щоб окупанти горіли в пеклі.
Уламком міни зрізало, як ножем, ногу. Але врятували… «Антитіла» (Відео)
Популярний музичний гурт з початку війни – на першій лінії фронту
«Вступили, мовляв, у Тероборону і піаряться…»
Багато кого з українців, м’яко кажучи, дратує певна категорія публічних осіб, яка вступила в лави Тероборони вже під час широкомасштабної навали росіян. Мовляв, тільки піаряться «зіроньки» різних калібрів, не маючи до бойових дій жодного прямого стосунку. На подив автора, таке, попри широко відому із 2014 року військову волонтерську діяльність, дехто закидає в соцмережах й гурту «Антитіла».
Не кривлячи душею, визнаю: в родині, як мовиться, не без паршивої вівці, бо таки є посеред зірок-захисників «хамелеони». Проте так сталося, що наша мобільна пресгрупа протягом двох діб була не тільки свідком, але й вимушеною учасницею бойової роботи «Антитіл» у баталіях на Харківщині. Саме вони із побратимами врятували життя моєму напарнику, капітанові Данилу Іщенку, якому вибухом відірвало ногу. Орки прицільно вкрили нас трьома хвилями «прильотів» з автоматичного міномета «Васильок»…
«Антитіла» беруть участь у боях за колишню столицю України в складі евакуаційних груп тактичних медиків одного з київських тербатів.
Із Тарасом Тополею та Дмитром Жолудем знайомимося зовсім випадково — на заправці під Харковом. І ми, й вони в той день готували свої автівки до чергового виїзду на бойові позиції. «Антитіла», як ми дізналися, беруть участь у боях за колишню столицю України в складі евакуаційних груп тактичних медиків одного з київських тербатів. Домовляємося попрацювати на їхніх позиціях у селі неподалік від російського кордону…
Жолудь із Тополею змінюють трійку тактичних медиків, у якій відпрацював зміну музикант і продюсер гурту Сергій Вусик. Хлопці чергують через добу. Після далеко не ритуальної «пост здав пост — прийняв» процедури Вусик та його побратим, досвідчений хірург Геннадій М’ясоєдов дають військовим журналістам коротке інтерв’ю:
— Запитуєте, що за добу сталося? Важка була зміна. О сьомій ранку в підрозділах уже були трьохсоті, один із них важкий. Весь день тривали масовані обстріли усіх наших позицій, в основному мінометні — противник геть поряд, на височині… Після обіду доставили одразу шістьох поранених. Переважно маємо мінно-вибухові травми, осколкові ураження.
«Лише на передовій позбавився патологічної боязні… крові»
Для фанів та поціновувачів гурту скажу так: ви його не знаєте абсолютно. Як, власне, не знав його і я. Зізнаюся: очікував від хлопців якихось зіркових прибабахів, оскільки на поведінці будь-якої людини, як би їй не хотілося протилежного, так чи інакше неодмінно карбується її суспільний статус.
Але реальність була іншою. Насправді я зустрів у першу чергу підготовлених, вмотивованих воїнів. Тарас із Сергієм свого часу отримали звання офіцерів МВС, Дмитро проходив строкову службу в колишніх внутрішніх військах. Але це не так важливо — сам не раз бачив, як професійних військових у реальному бою психологічно ламали навпіл уже перші вибухи та кров.
…Над нашими головами постійно шурхотіли та свистіли міни і снаряди. Багацько з них вибухали навколо укриття евакогрупи «Антитіл». Залежно від інтенсивності «прильотів» ми спілкувалися то надворі, то в підвалі невеличкої садиби. Що показово — хлопці сторожко прислухалися не стільки до звуків артилерійських «виходів» зі сторони орків, скільки до автівок, які проносилися повз дворище. Зупиняться — значить, комусь потрібен порятунок. У всіх підрозділах знають, де їх знайти, та й позначили вони свій замаскований під розложистим каштаном на дорозі «евакуатор» яскравою міткою.
Жодному з іноземних ЗМІ я не сказав: «Якщо ми виграємо». Завжди кажу: «Коли ми виграємо» — це важливий акцент і наш меседж. В орків не має бути жодних шансів.
…Дмитро розповідав, як життя звело його з гуртом у 2016-му. Він приїхав із Кривого Рогу в Київ у пошуках «свого» музичного колективу. І йому поталанило: «Антитіла» якраз відбирали для себе нового гітариста. На конкурсі, за словами Жолудя, багато хто з претендентів був явно сильнішим за нього. Але коли він зіграв з хлопцями дві пісні, почув від Вусика донині пам’ятне: «В мене таке відчуття, ніби я із тобою все життя грав».
Дмитро каже, що війна, попри трагізм, дарує й прикольні моменти. Приміром, тут, під Харковом, гітарист нарешті позбавився патологічної боязні вигляду крові, що переслідувала його з десяток років.
…З Тарасом говорили переважно про роль «Антитіл» на війні. Повірте, у його словах не було навіть натяку на патетику. Який, в біса, пафос, коли поряд із тобою рвуться десятки мін, великокаліберних снарядів і ти тривожно очікуєш можливої біди з побратимами на передку? Процитую дещо зі сказаного ним:
«…Ми прості хлопці з простими життєвими, людськими пріоритетами, матеріальне ні для кого з нас не є головним. Головне — це просте людське щастя, здоров’я близьких і рідних людей, усмішки, наш жовто-блакитний прапор над головою. Але ми маємо й свою місію. «Антитіла» творили й творитимуть українською, ми повинні постійно доводити, що українці не третьосортні, що ми носії по-справжньому дорогоцінної культури.
Антитіла вбивають вірус. Орки — вірус. Що цікавить іноземців у наших інтерв’ю? Вони хочуть знати, чи вистоїть Україна, чи є у нас для цього сили і потенціал. У понад сотні інтерв’ю ми їм доводимо, щоби нас почули: потужна зброя нам потрібна саме зараз, негайно, що ми сильні й спроможні, та не збираємося програвати. Жодному з іноземних ЗМІ я не сказав: «Якщо ми виграємо». Завжди кажу: «Коли ми виграємо» – це важливий акцент і наш меседж. В орків не має бути жодних шансів».
«Під час обстрілу я побачив не музикантів, а якраз солдатів»
…Близько першої години дня рашисти почали бити по українських позиціях з автоматичних мінометів «Васильок» і артилерії. Для непосвячених: «Васильок» – це ніби величезний кулемет, який б’є мінами калібру 82 міліметри зі швидкістю до 120 пострілів на хвилину.
Стріляє він із характерними для знаючих людей звуками виходів мін, що дає воякові лише кілька секунд на вхід в укриття чи залягання. Тому від двох серій прильотів мін ми (а нас на тих позиціях разом з Тополею і Жолудем було шестеро) сховатися встигли. Третя черга мін наздогнала вибухами й осколком капітана Іщенка, який робив відеозйомку в десяти метрах від підвалу та забігав в укриття останнім. Йому уламком міни зрізало, як ножем, ногу.
Що було далі? А далі я знову побачив не музикантів, а якраз солдатів. Біля сільського підвалу продовжували розриватися міни, а всередині нього кипіла робота — хлопці рятували життя мого побратима. Спокійно. По-діловому. Професійно. Данила почали виносити розтрощеним вибухами й уламками подвір’ям до продірявленої шрапнеллю «санітарки», щойно орки перенесли вогонь на інший фланг.
Мій капітан вижив. Усе інше — у відео за цим посиланням.
Читайте також на volyn.com.ua: «У «Шахтар» повертається скандальна зірка-патріот (Відео)».
